Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Герасим Васильович Берун вважав за краще мати справу безпосередньо з виконавцем або з тим, хто у відповідній темі чи проблемі краще знався. — Можливе й таке рішення прокуратури. Але ж який з Миколи Яковича державний діяч?! Звичайнісінький бандит, що награбував мільйони під час плутанини з приватизацією та ваучерами, а зараз, прикриваючись депутатською недоторканністю і граючись у демократію та лібералізм, і далі «варить бабки».
— Богдане, — голова СБУ трішки посилив голос, — ти як мала дитина. То, може, колись Назаров і подібні йому були, як ти кажеш, бандитами. А зараз це — шановані люди.
Генерал-полковник Берун чудово розумів, що Богдан Зорій мав рацію, кажучи про розкрадені мільйони. Знав голова Служби й багато інших речей, які невідомі були навіть цьому розумникові, напористому й талановитому полковникові, який іноді приносив неприємності найвищому керівництву СБУ своїми радикальними й відвертими висловлюваннями та діями.
Так, Зорій був незручний і навіть небезпечний співробітник, та хтось же у спецслужбі повинен і працювати. Але ж Герасим Васильович був упевнений і в тому, що серед присутніх генералів щонайменше двоє зроблять усе, щоб відразу після наради в кабінеті голови зміст розмови став відомий у Адміністрації Президента, і відповідно — Самому. Президент полюбляв, щоб йому закладали його підлеглі одне одного. «Розділяй і володарюй!» — це давнє правило діяло в сучасній Україні як ніде ефективно, і влада активно цим користувалася.
— Такими «шанованими» людьми заповнені майже всі владні кабінети — і в Кабміні, й у Верховній Раді, і на Банковій, — полковника Зорія навряд чи могла зупинити репліка голови Служби.
Герасим Васильович Берун відчував, що треба припинити цю розмову, бо Зорія медом не годуй — дай познущатися з чиновників, що й насправді нічого, окрім набивання власних кишень, на державній службі не робили. Скільки аналітичних доповідних та інших документів він, голова Служби безпеки України Герасим Берун, як і кілька останніх його
попередників, надсилав через Адміністрацію й віддавав особисто Президентові, у яких називав факти масових розкрадань чиновниками державного майна, вивезення мільярдів валюти за кордон, мільйонних хабарів, що беруть найвищі посадовці, особливо ті, які у близькому оточенні Президента! Доки не зрозумів, що то все — марна праця. Усі доповідні летіли в кошик для сміття, бо сам гарант Конституції не цурався подаянь, які підносили вдячні васали, підлабузники та злодюги.
Герасим Васильович зрозумів: ще кілька таких інформацій Президенту — і в крісло голови Служби безпеки сяде інший. Не один його попередник, вчасно не зрозумівши (а то й не бажаючи розуміти), хто найбільший винуватець у тому, що Україна шаленими темпами перетворюється на найкорумпованішу державу в світі, поплатився посадою. Берун вважав себе не зовсім дурною людиною, тому вчасно зорієнтувався, і його практичний розум, навіть за браком високого інтелекту, виробив найприйнятнішу схему існування в цій зграї хапуг і здирників, як у відомому прислів’ї: з вовками жити — по-вовчому вити. Хто-хто, а керівник спецслужби мав не найостанніші в країні можливості побудувати свої, сімейні схеми пускання крові з економіки бідної України, яка вже майже стояла на колінах.
— Богдане Даниловичу, не забувайтесь! — це вже начальник департаменту генерал Шершун. — Своїми недоречними репліками ви ставите в незручне становище Герасима Васильовича. Прекрасно знаєте, що в нинішній ситуації від нас, як і взагалі від Служби, мало що залежить. «Бути чи не бути», точніше, «бити чи не бити» — вирішується не тут.
Генерал-лейтенант Шершун нарочито напустив на себе важливості, зробивши полковникові Зорію зауваження. Усі знали про стосунки начальника департаменту і начальника управління. Володимир Дмитрович Шершун завжди підтримував Богдана Даниловича в ситуаціях, у які той потрапляв через свою принциповість і незговірливість. Але зараз Шершун боявся, що Зорій зайде надто далеко. Демократія демократією, а з цією братією, що зібралася тут,
треба бути насторожі. Незчуєшся, як вилетиш з будинку № 33 на вулиці Володимирській — просто на вулицю.
Усі заклякли й дивилися на голову. Берун мовчав. Чув чи не чув він репліки генерала Шершуна? Чи в голові керівника СБУ ще роїлися думки щодо його особистої ролі в нинішній ситуації, що склалася у найвищому політикумі держави? Нарешті Берун видихнув: