Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Очі! Не ті, які завжди звик бачити Богдан Данилович, очі. В них не було й крихти покори та згоди. Зорія навіть охопив миттєвий озноб, який, на щастя, швидко минув. Такого Сашка полковник ще ніколи не бачив.
— Сашку, що трапилося?
— Нічого не трапилося, Богдане Даниловичу, — вже спокійно відповів Тесля. — Просто мені часто приходить думка: все те, що я за вашим наказом роблю, жодної користі не приносить, — і після невеличкої паузи додав: — Навіть навпаки.
— Що значить «навпаки»? — насторожився Зорій.
— Та це я просто так, — схаменувся Тесля й ні сіло ні впало додав: — а що, коли ми з вами підемо сьогодні на концерт?
— На концерт? — здивувався полковник.
— Так, за три години в театрі Франка сольний концерт моєї дружини, Ніни.
— А чому ж ти раніше мені про це не говорив? — зрадів Зорій такому поворотові розмови. З нього наче спала тонна важкого каміння. — Ти ж знаєш, як я люблю спів Ніни Теслі. І не тому, що вона дружина мого друга, а тому, що кращого голосу
в Україні немає. А я, ти ж знаєш, на пісенному мистецтві трішки знаюся.
— Звичайно, я ціную вашу компетентність. Просто якось забулося, та й незручно. Може здатися, що я хвалюся своєю дружиною…
— Твоєю дружиною пишатися треба, а не хвалитися, — Богдан Данилович перебив Сашка. — Це ж такий голос, такий голос! — Зорій аж захлинувся. — А як я потраплю на концерт, усі квитки вже, напевне, продані?
— Ось, візьміть, — Сашко дістав з кишені два квитки, один віддав Зорію. — Мав іти брат Ніни, але він з поважних причин не приїхав. Я скажу дружині, що віддав знайомому. Свій квиток теж комусь пожертвую, а сам буду за кулісами на сцені. Я часто так роблю. Ніні це подобається. Вона, здавалося б, досвідчена артистка, але теж завжди хвилюється перед виходом на сцену, наче робить це вперше.
— Спасибі, друже, — Богдан Данилович потиснув руку письменникові. - І не лише за квитки. Я ж тебе розумію. Ще раз вибач мені, що я вплутав тебе у свої пригоди, які до твого життя й до твоєї творчості не мають жодного стосунку.
— Та що там говорити — все нормально. Не переймайтеся.
8
«Ой, летіли дикі гуси…» — голос Ніни, натягнутий, як струна, аж бринить, але якось по-особливому — ніжно, м’яко. Усі, хто сидів у залі, немов єдналися подихом, спільними звуками, єдиними нотами, разом зі співачкою тягнули цілі й половинки, слухаючи, як в той самий час оркестранти минали навіть четвертні й барабанили дробом вісімок, шістнадцятих, сипали, наче дощем, тридцять другими.
А вона, піднявши невеличку красиву голівку, не дивлячись безпосередньо ні на кого, наче сама-самісінька стояла на галявині посеред лісу і змагалася в чистоті співу з самим царем, неперевершеним майстром співу — соловейком.
«Ой, летіли у неділю дощову…»
Богдан Данилович Зорій заплющив очі. Не хотілося думати про роботу, про державу — ні про що. Скільки лірики і разом з тим моці й потужності в цих чарівних звуках!
А раніше ж навіть у цій пісні знайшли б «націоналістичні нотки» й засудили. Критики, преса, безталанні колеги та «друзі».
Так думав полковник Богдан Зорій, сидячи в театрі Франка на концерті відомої співачки, дружини його агента. Цікаво, а чи ж насправді зовсім не вміє співати «Шаляпін»?
Але цих думок Зорія тоді сам Сашко Тесля не чув і про них не знав.
9
Сашко Тесля за роздумами й спогадами не помітив, як над містом опустився вечір. У саду, як і раніше, людей майже не було. Письменник важко підвівся й повільно побрів до виходу.
Цього вечора Сашко вперше в житті напився. Так напився, що його дружина Ніна, побачивши його на порозі квартири, була не лише здивована, а й злякалася. Тоді вона не могла знати, що цей день у їхньому спільному житті стане рубіконом. Рубіконом між минулим і майбутнім, між хорошим і поганим, між ясністю і незрозумілістю, між довірою і потаємністю, між щастям і горем.
Глава п’ята
Володимирська, 33
1
— Посягання на Миколу Яковича Назарова не тягне на терористичний акт, — невеличкого зросту чоловік, товстенький і кругленький, наче кулька, усівся зручніше в шкіряному кріслі після того, як привітався з кожним, хто зайшов до просторого кабінету голови СБУ. — Прокуратура може кваліфікувати це, як замах на життя державного діяча. Чи як ти вважаєш, Богдане?
— Пане голово, — полковник Зорій не здивувався, що запитання адресовано саме йому, хоча за великим масивним столом сиділо кілька начальників департаментів і всі заступники голови. Коли йшлося про конкретику, голова Служби