Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
зараз займається винятково творчістю й жодних протиправних дій не вчиняє.
Тесля не раз мав розмови на подібні теми з Іваном Миколайовичем, тому був упевнений, що Іван Цюба — гарна людина і нічого незаконного не робить. Сашко не лише поважав, він боготворив Івана Миколайовича, бо той і моральніший, і розумніший, і сильніший духом. І молодий письменник, погоджуючись виконати завдання підполковника Зорія, був на сто відсотків упевнений, що, розповівши Богданові Даниловичу відверто про те, що Іван Миколайович має «правильні й чіткі життєві орієнтири», допоможе маститому письменникові чи принаймні не нашкодить йому.
Тоді Сашко Тесля не міг знати, що в житті нерідко трапляється зовсім не так, як людина передбачає чи планує. Щастя Івана Цюби, що інформація Сашка про нього потрапляла до рук Богдана Даниловича, який уже почав свою гру, насправді розуміючи «ху із ху». Зорій сам уже майже розібрався і в постаті Івана Миколайовича Цюби. Можливо, саме в цьому йому згодом допоміг і Тесля.
Далі були інші подібні завдання, які Сашко виконував легко й без найменших докорів совісті. Хоча іноді все ж і згадував про неї. Про совість.
6
Спогади, спогади, спогади… Нині виринали в пам’яті найболючіші, найбільш знакові картини з історії їхнього спілкування. Спілкування кадебіста Зорія і письменника Теслі. Наприклад, ось ця…
…Найгірші за все своє життя й найболісніші муки відчував Сашко Тесля. Дні минули після того випадку, а він не міг не те що заспокоїтися, він не знав, що робити, не знав, чи варто про те, що сталося, говорити полковникові Зорію. А сталося непоправне, страшне й рокове. І якщо про те дізнається хоч хто-небудь, хоч одна жива душа, Сашковому життю настане кінець.
А сталося те, про що письменник Сашко Тесля не міг навіть подумати. Кілька завдань, які агент «Шаляпін» виконав на прохання Богдана Даниловича, майже ніяких моральних сумнівів у письменника не викликали. Сашко писав великі матеріали
про свого гарного приятеля Івана Цюбу натхненно, майже так, як писав завжди, як писав свої чудові новели, як писав свій нетлінний роман. Упевненість Теслі в тому, що він робить добру й корисну для Цюби справу, окриляла його, давала наснагу й водночас сприяла встановленню гарних стосунків з чудовою й цікавою людиною, якою ставав для письменника співробітник спецслужби Зорій. Сашко навіть ні на хвилину не сумнівався, що вчиняє правильно, адже характеристики, які у своїх агентурних повідомленнях він давав Іванові Миколайовичу, були об’єктивно позитивні, чесні й створювали Цюбі найбільш сприятливі умови для його подальшої творчості. Так думав його друг і колега по перу Сашко Тесля.
І коли, здавалося, агент «Шаляпін» розписав усі чесноти Цюби вичерпно й щиро, Богдан Данилович попросив уточнити деякі деталі щодо планів видатного літературознавця й критика. Сашку зробити це було неважко, бо саме за кілька днів до отримання завдання від полковника Тесля зустрічався з Цюбою і розмовляв саме про те, над чим працює Іван Миколайович. Вони поговорили ще й про обстановку в Спілці письменників України, про деякі суто професійні письменницькі справи.
Написавши вдома цілий трактат про чесноти свого старшого товариша й друга, Сашко вийшов, як він любив говорити, «в люди», тобто вибрався зі свого письменницького барлогу в місто. Зробивши кілька необхідних справ, Тесля мав зателефонувати Зорію і домовитися про зустріч. І треба ж було так трапитися, що на Банковій він зустрівся з Цюбою. Іван Миколайович радо привітався, запропонував зайти до кафе й випити по чашці кави.
Тесля теж зрадів настільки, що тут же забув і про полковника, і про інші свої плани. Цюба запитував про роман Сашка, розповідав про свою роботу, наче вони не бачилися тисячу років. Тесля наполіг, щоб саме він розрахувався й за каву, й за коньячок, який вони із задоволенням випили під час розмови. Іван Миколайович, попрощавшись із Теслею, залишився в кафе: саме сюди повинен був прийти ще хтось, із ким Цюба мав зустрітися.
Вийшовши з кафе, Тесля попрямував до найближчого телефону-автомата, щоб домовитися із Зорієм про зустріч. Не знайшовши необхідних копійок, Сашко зайшов до найближчого магазину, щоб розміняти гроші. Коли діставав гаманець, йому здалося, що в кишені чогось не вистачає. Сашко добре пам’ятав, що складені вчетверо три аркуші паперу він, виходячи з дому, поклав у нагрудну кишеню. Саме туди, де лежав гаманець. Тепер аркушів з написаним повідомленням для Богдана Даниловича в кишені не було.