Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Теслю кинуло в холод, потім у жар. Де він міг загубити папери? Сашко чітко пам’ятав, що ховав їх у кишеню. І знову — в холод, потім у жар. Один лише раз він діставав гаманець, коли розраховувався в кафе за коньяк. Тільки там ті аркуші могли випасти з кишені. Тільки там. Тоді…
Що робити? Бігти назад? Запитувати в бармена, чи не знайшов часом хтось таких-то папірців? А якщо їх справді знайшли й віддали Іванові Миколайовичу? А може, він і сам особисто знайшов? І прочитав…
Тільки не це. Тоді всьому кінець. Сашко почав згадувати зміст написаного. І уявляв, що ті аркушики зараз читає людина, яку він поважає найбільше за всіх на світі. Безперечно, на папірцях немає ні імені, ні прізвища автора, але хіба ж незрозуміло, хто міг написати про Цюбу так і таке.
А як розповісти про те, що сталося, ще одній людині, яку Сашко теж поважає і яка безмежно довіряє Теслі? Оце так ситуація! Що ж робити? Зрозуміло тільки одне: якщо Цюба ознайомиться зі змістом написаного, він здогадається, хто є автор. Якщо аркуші знайде той, хто не знає Цюбу, тоді можливі кілька варіантів, один з яких цілком влаштував би Сашка. А саме: аркуші полетіли б у смітник.
Ні, Тесля нічого не розповідатиме Зорію. Доти, доки сам не зрозуміє, чи стало відомо Іванові Миколайовичу про зміст написаного і, само собою зрозуміло, про автора.
Погулявши кілька годин у середмісті, Тесля знову пішов до Будинку письменників на вулицю Банкову. Він знав, що Цюба іноді цілісінький день міг зустрічатися з іншими письменниками, молодими авторами або в самому Будинку письменників, або в кафе біля нього. Сашко зайшов до кафе і побачив, що Цюба сидить за тим самим столиком, за яким вони ще недавно пріли з Теслею каву. Іван Миколайович був один. На столі — ні чашки, ні чарки, ні паперів. Він просто сидів і про щось думав.
Сашко підійшов, сів за стіл і подивився письменникові в очі. Той погляду не відвів. Мовчав. Мовчав і Сашко. Тяжкі секунди оберталися на ще важчі хвилини. Несподівано Цюба підвівся й упевнено промовив:
— Годі, жодних пропозицій. Ні кави, ні, тим більше, оковитої. Якби ти, Олександре, знав, скільки я сьогодні всього тут випив. А набазікався — аж язик болить. Додому, додому, до своєї милої лади. Бувай.
Цюба потиснув Сашкові руку й швидкою ходою вийшов із приміщення кафе. Тесля ж іще кілька хвилин стояв немов укопаний, потім підійшов до бармена.
— Пашо, ти не бачив тут кількох аркушів? Може, хтось знайшов і віддав тобі? Мені зателефонував приятель, який сьогодні тут пив каву й, здається, загубив якісь документи, — невпевнено почав Сашко.
— А, оці, - бармен поклав на стійку кілька аркушів паперу. — Так, Іван Миколайович кілька годин тому віддав мені, сказав, що знайшов, і попросив віддати тому, хто, можливо, запитає. Якщо це те, що ви шукаєте, забирайте.
Сашко взяв папери й, не сказавши й слова, вискочив на вулицю. Він швидко дійшов до першого ж телефону й набрав номер Зорія.
— Богдане Даниловичу, я тут приготував, що ви просили. Треба віддати, бо ще загублю.
— Ти де?
— На Банковій.
— Спускайся до театру Івана Франка. Там в таку годину людей мало, а то й немає нікого. На лавочці в скверику навпроти. Годиться?
— Чекаю.
7
— Чого такий сумний? — весело промовив полковник Зорій, тиснучи письменникові Теслі руку. — Поглянь, який чудовий день, а я не бачу в твоїх очах задоволеності життям.
— Та ні, все начебто нормально, — Сашко спробував усміхнутися. — Я приніс вам, що ви просили. — Він дістав із кишені кілька аркушів й віддав Богданові Даниловичу.
— Дякую, — Зорій не читаючи поклав папери в нагрудну кишеню куртки. — Думаю, я вже твого друга знаю краще, ніж він сам себе. З усього видно, що Іван Миколайович — правильна людина, і навіть у мого начальства не виникне жодних сумнівів у його лояльності. Це все тягнеться надто довго. Уже минуло стільки часу відтоді, коли Цюба йшов проти влади: змінились і сама влада, й оцінки в суспільстві — що таке добре, що таке погано! Іван Миколайович виявився справжнім патріотом і справжньою людиною. Безумовно, час припиняти будь-які оперативні й політичні рухи стосовно цієї людини. Такими, як Цюба, Україна має пишатися.
— А вона й так пишається, незалежно від бажання вашого начальства, — з якоюсь невластивою йому злістю кинув письменник.
Зорій пильно, навіть мимоволі примружившись, подивився на Теслю. Перед ним стояв зовсім не той Сашко, якого знав полковник.