Соло бунтівного полковника. Вершина

— Будь ласка, — Зорій показав своє посвідчення, навіть дав його в руки Теслі. Той подивився, уважно почитав, повернув підполковникові. — Я вас чудово розумію, — Зорія зовсім не здивувало раптове бажання письменника пересвідчитись, що перед ним справді співробітник КДБ. Надто вже дивні речі говорив цей загадковий, можливо, навіть незвичайний кадебіст.

— Не всім навіть у КДБ подобається, як керують нами партійні органи, — вів далі Зорій. — Події останніх років свідчать, що сама партія шаленими темпами втрачає в народі авторитет, який і раніше тримався лише на майстерній пропаганді та багнетах озброєної частини КПРС — ВЧК-КДБ. Якщо розкинути розумом, то, за законами логіки, так довго тривати не може й щось повинно змінитися. Органи державної безпеки незалежно від того, хто при владі, забезпечують безпеку країни. Так ось, тим людям, що наважуються і вже пробують щось змінити в нашій державі, конче потрібна об’єктивна, правдива й неупереджена інформація про те, що відбувається в суспільстві та, зокрема, серед представників «совісті нації», як небезпідставно прийнято називати інтелігенцію. Що ви скажете, почувши від підполковника КДБ такі слова? Точніше, мене цікавить більше не те, що ви скажете, а що думаєте насправді.

— Я не знаю, що не лише казати, а навіть — думати. Усе так незвично і справді, на перший погляд, схоже на неприховану провокацію. Але все ж мені здається, що провокація вдалася б лише тоді, коли не ви, а я говорив би такі крамольні речі.

— Ви вважаєте мої слова крамольними?

— Ну, а якими ж? Ми всі звикли до зовсім інших офіційних слів. Але я думаю зараз про інше. Яким боком ваша відвертість, навіть хай вона буде щирою і непровокаційною, стосується простого українського хлопця на ім’я Сашко Тесля?

— А ось зараз вам і скажу головне: мені потрібен справжній патріот України, якому болить те, що відбувається нині з нашою державою, і він не хоче далі спостерігати за тим усім спокійно, живучи за принципом «моя хата скраю».

— Ви що, збираєтеся піти проти влади? — Сашко Тесля злякався сам того, що сказав.

— Кому в нашій країні належить влада? — запитанням на запитання відповів Зорій.

— Відомо кому — Комуністичній партії.

— Двійка вам, товаришу письменнику! Влада в нашій соціалістичній країні належить народу. А я ніколи проти народу не піду.

Це була перша серйозна розмова між підполковником КДБ Богданом Даниловичем Зорієм і молодим, перспективним, талановитим письменником Олександром Григоровичем Теслею.

На четвертій зустрічі Сашко Тесля обрав собі псевдонім «Шаляпін».