Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
Щоправда, з поїздів його зараз перекинули на автомобілі — тут більше простору для діяльності. Автомобіль — це ж просто скарб для людини з лихими намірами.
Ще тільки прийшов він на КПП, одразу ж повели їх, молодих, на екскурсію: розповідали, що і де було заховано, як і хто все це на кордоні знайшов і вилучив. А наприкінці показали три величезних сейфи із «знахідками» лише останніх кількох місяців. У першому сейфі були книги — антирадянська література, схована в палітурки, на яких стояли імена Чехова чи Гейне; у м'яких обгортках і коленкорі, у шкірі й суперах. У другому сейфі теж були книги — «але з релігійним ухилом», як сказав їм їхній ротний. І третій сейф був з літературою. «Порнографія», — коротко поінформував командир.
Автомобілі цікавили Леоніда ще з однієї причини: перед призовом встиг він провчитися нівроку на курсах водіїв, то й думав — дадуть йому в армії машину. Машини не дали, зате тепер йому було страшенно цікаво розбиратися в конструкціях десятків і десятків машин, які щодня проходили перед його очима. Щоправда, погляд на машину у нього за два роки служби став дещо специфічним: як будівельника на аеродромі цікавить в основному бетон злітної смуги, так і Леоніда цікавили машини перш за все з точки зору того, що і як він міг би у них заховати. Хитромудрих тайників бачив він уже до біса, інколи ідеї повторювалися, і це ображало самолюбство сержанта прикордонних військ Чорношкура: він тоді швиденько складав акт і передавав справу по інстанції. По-справжньому тішився лише тоді, коли вдавалося виявити місце, в якому досі ще ніхто нічого не знаходив. Зрозуміло, не тільки задля самовдоволення працював він на контрольних оглядах — це перш за все був обов'язок, коли він віч-на-віч з можливим противником, а двобій виграти повинен.
Роздуми перервав Котькін, котрий чергував на вулиці.
— Льоню, вперед, там «пежо» — екстра-клас! Закачаєшся!
Це повинно було означати, що черговому наряду по КПП-12 треба починати огляд автомобіля марки «пежо». Слово «закачаєшся» мало означати: роботи тобі, Льоню, з цим «пежо» буде стільки, що…
Чорношкур підвівся, майже автоматично обсмикнувши кітель і поправивши кашкет, вийшов. Просто перед ним на оглядовому майданчику стояв автомобіль, за кермом якого сиділа миловида жінка років двадцяти п'яти. Коли Леонід підійшов до машини, жінка тільки спустила скло і мовчки подала документи.
«У нас вперше, — подумав Леонід. — Всі, хто приїздить сюди вдруге, добре знають: з автомобіля все одно доведеться вийти». Він глянув у паспорт, потім на жінку, і ще раз у паспорт: громадянка Франції Жаннетт Мельє прямує на відпочинок на Південний берег Криму за маршрутом, який їй запропонувало радянське акціонерне товариство «Інтурист».
Після зустрічі в Парижі з мосьє Клодом Жаннетт почувала себе майже безтурботною. Справді, як і говорилося, всі деталі, до иайдрібніших, були продумані, а найголовніше, що їй пропонувалося цікаве, захоплююче турне до Росії абсолютно безкоштовно, за невеличку послугу — завезти якимось людям кілька книжок і поговорити з ними про їхні потреби. Якщо виникне необхідність, то зв'язати їх з Клодовим другом у Москві — телефон вона завчила напам'ять. Усе ж таки велике щастя — ця зустріч з Мартінсоном саме в той час, коли шеф сказав їй про звільнення.
Усі нещастя звалилися на них неждано-негадано, мов сніг посеред спекотного літа. Дирекція виставки повідомила, що клієнт, котрий хотів придбати Роберову картину, відмовився од свого попереднього наміру. Навіть утричі й учетверо менша ціна не спокусила його змінити своє рішення.
Робер вставав щоранку пригніченим і йшов на Монмартр. Там, коло базиліки Секре-Кьор, у кварталі художників він простоював із своїми роботами до глибокої ночі. До картин «підходили, їх роздивлялися, немов у музеї, поціновували вдалі деталі й колорит, але нагоди продати їх так і не трапилося. Щоправда, на замовлення якогось туриста-араба Робер зробив за кілька хвилин портрет, і на зароблені півтори сотні франків вони протягли ще кілька днів. А потім не стало й того.
І це саме в той час, коли вони збиралися побратися і поїхати у весільну подорож, хай не в Швейцарію чи омріяну Робером Іспанію з її коридами і Прадо, а кудись у тихе містечко коло Ла-Маншу, у Фекан чи Дьєп, і там насолоджуватися близькістю коханої людини і спокоєм…
Вона складала гроші на поїздку, поки одного разу в конверті разом з платнею не одержала листа: «Фірма, на превеликий жаль, надалі не може скористатися вашими послугами, однак коли така можливість з'явиться, будемо раді такому висококваліфікованому спеціалістові, яким, без сумніву, є мадемуазель Мельє». Що не кажи, навчилися з красивими реверансами викидати людей на вулицю! Жаннетт десятки разів перечитувала це повідомлення про звільнення, аж поки не вивчила напам'ять кожну кому на невеличкому рожевому аркуші.