Ключ від чужого замка

— Як ви розумієте, пане Ландстрем, я не спеціаліст, і не можу обговорювати з вами це питання, але, — Волій зробив багатозначну паузу, потримав її рівно стільки, аби підкреслити важливість моменту, — але, завжди до вас особисто добре ставлячись, при слушній нагоді я доповім моєму керівництву про ваше прохання.

— Сподіватимемося, наші й ваші фахівці знайдуть рішення, котре задовольнить обидві сторони.

Власне, розмову можна було вважати завершеною, але урвати її таким чином вважалося нечемним, і тому вони поговорили ще кілька хвилин. Підвівшись, вони повільно попрямували до виходу, і Волін, наче між іншим, спитав:

— Ви думаєте, що наші sit venia verbo колеги можуть завдати серйозної шкоди хельсінкському дитяті, до народження якого і ми з вами, пане Ландстрем, доклали чимало зусиль?

Ландстрем швидко («Ніби сподівався на таке запитання», — подумав Волін) нахилився і, притишивши голос, хоча в цьому не було ніякої потреби, сказав:

— Наскільки я знаю, пане Волін, то це дуже серйозно. На жаль, мені не відомі подробиці, але подейкують, що двоє моїх співвітчизників зовсім не просто так готуються до туристичної мандрівки по СРСР.

Волін здивовано подивився на Ландстрема. Той цей погляд зрозумів одразу:

— Ці дані, боронь боже, аж ніяк не можна вважати достовірними на сто відсотків, але все ж таки я маю своїм обов'язком поділитися ними…

Волін бачив, Волін відчував, як уважно стежить за кожним його порухом Ландстрем. Тому вдавати байдужість було ризиковано: байдужість була б неадекватна сказаному, а всяка неадекватність насторожує професіонала. Ландстрем був професіоналом, тому найпевніший шлях — збалансована поведінка без притиску. Зараз Воліну нічого не треба видавати шведському дипломатові, а відтак є можливість повернутися до аналізу цієї розмови в спокійнішій обстановці.

— Я розумію вас, пане Волін. Тому спробую дещо пояснити. («Аякже, поясніть, будь ласка, бо інакше, без пояснення, надто вже це виглядає шитим»). Нині я виступаю, так би мовити, не як офіційна, а радше як приватна особа. І саме мої приватні інтереси підказали мені подібний вчинок.

«Якщо це справді так, то він серйозно ризикує, використовуючи службову інформацію і дипломатичний статус в особистих цілях», — подумав Волін. Він не хотів нічого відповідати Ландстремові. Мовчання — золото. Усе, що йому хочуть сказати, обов'язково скажуть. Більше того, в розмові зі шведом треба виважувати кожне слово, а відповіді відволікали б від головного — аналізу гри дипломата. «Хай продовжує, я не кину йому жодного рятівного слова, хай докручує до кіпця».

— Вам може здатися, що я граюся з вогнем. («Лис, лис, чортова бестія»). Але це не зовсім так. Інформація одержана мною з тих кіл, які дотичні саме до моїх приватних інтересів. Відтак я можу нею розпоряджатися, не спитавши дозволу посла. Тим більше, вважаю, що саме тут мої приватні інтереси повністю збігаються з інтересами моєї держави, з інтересами усіх європейців. Було б шкода, чи не так, коли б на наших справах позначалося втручання наших заокеанських… колег. Це я вам кажу як щирий прихильник розрядки і хельсінкських домовленостей…