Ключ від чужого замка
- Автор: Тимченко Віктор
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0064-0
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Ключ від чужого замка». Краткое содержание книги:
В гостросюжетному детективі на широкому політичному тлі розкривається одна із граней «психологічної війни», яку ведуть західні спецслужби проти нашої країни.
Все летіло шкереберть — весілля, подорож, Ла-Манш…
І саме тут трапився Мартінсон! Він говорив про одне делікатне завдання, яке буде приємно виконувати — і не збрехав. Безкоштовна поїздка в Росію — про це їй, випускниці східного відділення Сорбонни, можна було тільки мріяти. Приваблювала і обіцянка, що після цієї поїздки Мартінсон сам займеться її влаштуванням на роботу, а на перший час допоможе грішми. Вона так до пуття й не дізналася, де працює цей Мартінсон, але фігура він впливова і при грошах — це не викликало жодного сумніву, такий справді міг би допомогти. Жаннетт імпонувало у зустрічах з Мартінсоном і те, що він ніколи не заводив розмови про ліжко, якщо й запрошував до ресторану, то це означало тільки вечерю — і нічого більше. Вона навіть подумала якось, чи все там у нього в порядку, а він, ніби прочитавши її думки, засміявся і сказав: «Я служу господу богу, то ж не можу поклонятися ще й еросу». У цих словах, хоч і сказані вони були з посмішкою, відчувалася серйозність і щирість, а потім Жаннетт сама зрозуміла: Мартінсон підтримує зв'язки з багатьма релігійними організаціями світу, і був, певно, в цій координаційній конторі не останньою людиною.
Прохання відвезти кілька книжок і вітання в Радянський Союз, на Україну, вона сприйняла спочатку скоріше як недоречний жарт з приводу її пікантного становища, але Мартінсон не жартував, навпаки, цілий вечір він розповідав їй про те, як складно буває іноді людям віруючим знайти одне одного, яка необхідна часом допомога братів по вірі. Особливо багато розповідав Мартінсон про нестачу літератури для віруючих у Радянському Союзі. Щось про це Жаннетт вже чула, але Мартінсон вразив її своєю обізнаністю. Він сипав цитатами з біблії і Декларації ООН про права людини, він цитував хельсінкські домовленості, ще і ще раз переконуючи: без допомоги із Заходу віруючим у Радянському Союзі доводиться дуже сутужно.
— Вам нічого боятися, Жаннетт, — говорив Мартінсон, — в тайнику ви повезете туди не пластикові бомби, а слово боже.
Але саме слово «тайник» дещо бентежило її; непокоїло — чому «слово боже» треба везти у схованці?
— Як ви не розумієте, люба моя, деяка література релігійного змісту в Росії заборонена. Ми не просили б вас їхати туди, аби не настійливі прохання, які надходять звідти од наших братів і сестер по вірі. Але, — Мартінсон зробив невеличку паузу, — коли ви не хочете цим зайнятися, коли ви відмовляєтеся, то я, звичайно, не наполягатиму. Я просто хотів допомогти вам у скруті, дати перепочинок вашим нервам, а відтак можливість заробити трохи грошей — адже ви одержите ще певну суму — не надто велику, про яку ми з вами поговоримо, — яка дасть вам змогу протриматися якийсь час, доки я зміг би підшукати для вас роботу. А виконання нашого прохання, пов'язаного з поїздкою до Радянського Союзу, могло б правити вам непоганою рекомендацією.
— Та що ви, я гадки не мала відмовлятися, — Жаннетт зашарілася, не знаючи, що й сказати Мартінсонові. — Просто така незвична пропозиція…
— Нічого-нічого, я чудово вас розумію. Але, можливо, вам сподобається Крим, і ви захочете наступного разу поїхати туди ще раз. Принаймні будемо на це сподіватися.
Це було під час останньої з ним зустрічі, надалі вона бачилася лише з якимись невідомими, що приходили від Мартінсона, приносили їй гроші, документи на автомобіль, карту мандрівки, повчали, де краще зустрітися з людьми, до яких вона послана. Всі вони були якісь однакові, безликі. Тільки останній, Клод, справив на неї враження інтелігентної людини, котра й справді більше опікується іменем і справами божими, ніж тонкощами того, як у неї перевірятимуть документи. Він повіз її спочатку повечеряти, а потім заїхали на якийсь маленький дворик, де рудань на ім'я Філ показав «її» автомобіль. Клод висловив сумнів, чи вміє вона взагалі водити машину, а Жаннетт відповіла, що понад два роки працювала в концерні «Сітроен», поки вдалося зібрати гроші на навчання.
— О, то ви, певно, великий знавець автомобілів! — зрадів Філ. — Ну тоді спробуйте розшукати тайник.
Жаннетт оглянула машину і впевнено сказала:
— У дверцятах!
Філ заіржав, посміхнувся Клод.
— Північний полюс. Або Південний. Вибирайте, який вам більше до вподоби. У-у-у дверцятах, — вив од захвату Філ. — Та двері — це перше, що там, — він розтяг слово «та-а-ам», — будуть обнюхувати.