Ключ від чужого замка

— Бачиш, Роб, ми завжди багато допомагали їй… Коли на Сорбонну не вистачало грошей…

— У неї ж не залишилося нікого з рідних…

— От-от, — продовжив Філ, — і ми, як могли, допомагали їй. Влаштували спочатку на «Сітроен», а потім і в Національний центр наукових досліджень, де вона непогано заробляла.

— А потім зробили все, щоб її викинули звідти! Філіпп підніс чарку до губ:

— Так, ти маєш рацію, це за нашою рекомендацією від її послуг відмовилися. Інакше в нас не було впевненості, що вона погодитьєя на пропозицію нашого друга Мартінсона. Ти пам'ятаєш, ми поспішали…

Філіпп поставив чарку на стіл так різко, що коньяк розбризкався на манжет Робера:

— І тепер маємо розраховуватися. Шеф наполягає… — Філ відірвав очі од плями, що розходилася по сорочці і глянув на Робера — той сидів, затиснувши голову своїми великими долонями, — шеф наполягає, щоб за це взявся саме ти.

Коли Робер вийшов, Філ сам щільно причинив за ним двері і сів у крісло за робочим столом. Не давала спокою набридлива, мов осіння муха, думка, яку ніяк не вдавалося чітко й зрозуміло сформулювати викінченим реченням. Наче сон, який щойно ще панував над тобою, і раптом, прокинувшись, ти не можеш до пуття пригадати жодного з нічних марень…

Філ взяв олівець, посунув до себе аркуш паперу, намалював на ньому коло, потім приладнав до нього еліпс, ще кілька штрихів — вийшов чудернацький чоловічок, котрий посміхався Філові…

Ага, ось: «Погано…» Він на мить зупинився і далі швидко розгонисто дописав: «… коли людина не вірить у правильність справи, яку вона робить». Філ перечитав написане, вдоволено посміхнувся і дописав попереду речення слово «дуже». Потім дістав сигарету, чиркнув запальничкою і, перш ніж припалити, доторкнувся вогнем до аркуша з чудернацькою людинкою.