Ключ від чужого замка

До Леоніда підійшла Любаша — це для Леоніда Любаша, а для всіх інших — інспектор санітарного контролю Ткаченко. З цією гарненькою, привітною дівчиною приємно було поговорити про що завгодно, а особливо любив Леонід — про сади. Про них Любаша, здається, знала все, її слухати — не переслухати. Сказати, що вони обмежувалися тільки цією темою, було б очевидною неправдою, а чом би іі не поговорити серйозно, коли до законного звільнення н запас лишилося сержантові кілька місяців, і Любаша, бачив Леонід, зовсім не проти покинути КПП і перебратися кудись поближче до міста Білої Церкви на Київщині, звідки Чорношкур був родом.

От і сьогодні можна б поговорити з Любашею про се, про те, вона, мабуть, тому зараз і підійшла до Леоніда — чи швидко вже звільниться? — та цей «пежо» чимось був йому підозрілий, ніяк не давав спокійно закінчити огляд.

Сержант виліз із ями, де оглядав днище машини, і відвів Любашу вбік:

— Ти вже закінчила огляд?

— Угу.

— Ну то як?

— Порядок, про м'ясні продукти попередила: вона з собою шинку везе…

— Любочко-рибочко, ти ж про цю кляту шинку все знаєш — то ти їй лекцію, лекцію… Ну хоча б хвилин двадцять, зможеш?

Дівчина закопилила губку і з виглядом: давай, мовляв, експлуатуй далі — кивнула йому головою на знак згоди.

Сержантові хотілося поцілувати цю дівчиноньку, та такі речі вони ще всерйоз не обговорювали, і тому Леонід стримався і шарпнувся швидше знов під машину. Тепер він точно знав: інспектор санітарної служби Ткаченко запросить громадянку Французької Республіки Жаннетт Мельє до кабінету, викличе перекладача і, коли той з'явиться, двадцять хвилин розповідатиме про ту шкоду, якої можуть завдати громадянці Жаннетт Мельє м'ясні (чи інші рослинного та тваринного походження) продукти, які зберігаються не належним чином. За ці двадцять хвилин сержант Чорношкур разом з митниками повинен або знайти докази для подальшого затримання машини, або ж дати дозвіл на в'їзд на територію Радянського Союзу.

Хвилини збігали, як ніколи, стрімко. Підійшов капітан Женченко.

— Ну що?

— Нуль.

Чорношкур востаннє глипнув у багажник.

— Не можу я повірити, що тут нічого немає, — Леонід аж почав гарячкувати, — чи мало я таких «пижиків» передивився — наче і все тут на місці, наче і конструктивно точно, а відчуття таке, що під машиною тобі простору, повітря замало. А що це означає? А те, що хтось спеціально конструкції інакше скомпонував, аби сховати туди щось…

— Філософ, — сказав капітан. — І додати нічого. Закінчуй огляд — Любаша й так ля двох старається, — невеличкий трюк сержанта виявився поміченим.

— А книжка ж як, що її митники знайшли? — Чорношкур запитально подивився на Женченка.

— Веселов? Та ти ж сам бачив, що француженка не гірше нашого російською шпарить. Скаже — читала. Тим більше, що лежала вона відкрито — її у контрабанді не звинуватиш. Вилучимо — полежить у нас до повернення.

— А, може, вони на це іі сподіваються — Всселова, мовляв, заберуть і підчепляться?

— Можливо, але що це нам дає? Ну підозра — але ж не більше. Проте… Митники їй про книгу вже сказали?