Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
То був Гардунья. Не за сільського альгвасила поліз він у бійку, ні — Гардунья був певний, що рятує дона Еухеніо де Суньїгу.
— Сеньйоро, майте шану до мого начальника! — кинув він жінці мірошника й повалив її спиною на альгвасила.
Сенья Фраскіта, опинившись між двох вогнів, з такою силою вдарила Гардунью в живіт, що той гепнувся навзнак і простягся долі.
Тепер уже всі четверо качалися по землі.
Сеньйор Хуан Лопес притиснув ногою до долівки так званого «дядька Лукаса», не даючи йому звестися.
— Гардуньйо! Рятуй! Іменем короля! Я корехідор! — не втерпів зрештою дон Еухеніо, почуваючи, що алькальдове ножисько в постолі з бичачої шкіри ось-ось розчавить його.
— Корехідор! І справді він! — скрикнув сеньйор Хуан Лопес, переймаючись жахом…
Корехідор! — відлунням озвалися інші.
Вмить усі скочили на ноги.
— Усіх до в’язниці! — гаркнув дон Еухеніо де Суньїга. — Усіх на шибеницю!
— Але, сеньйоре… — заговорив сеньйор Хуан Лопес, падаючи навколішки. — Даруйте, ваша милість, що з вами так повелися! Та хто ж упізнає вашу милість у такій простій одежині?
Бовдур! — огризнувся корехідор. — Мусив же я в щось вбратися! Хіба ти не знаєш, що весь мій одяг украли? Адже, ватага злодюг під проводом дядька Лукаса…
— Брехня! — перебила наваррка.
— Стривайте, сеньє Фраскіта… — з дозволу корехідора та всіх присутніх відвів її вбік Гардунья. — Якщо ви не владнаєте справи, то він усіх нас повісить, починаючи з дядька Лукаса!..
— Та що тут коїться? — наполягала сенья Фраскіта.
— А коїться те, що дядько Лукас розгулює зараз по місту, вбравшись корехідором… і господь відає, чи не проникне він завдяки цьому одягу до самої спальні дружини корехідора.
І в кількох словах альгвасил переказав сеньї Фраскіті все, що нам уже відомо.
— Господи Ісусе! — простогнала наваррка. — Так мій чоловік гадає, що я збезчещена! Так він вирядився до міста, щоб помститися! Мерщій, мерщій до міста! І виправдайте мене в очах мого Лукаса!
— Рушаймо до міста! Не можна допустити, щоб той чоловік говорив з моєю жінкою і плів їй усякі нісенітниці, — оголосив корехідор, кинувшись до одної з ослиць. — Підставте коліно, щоб я сів верхи, сеньйоре алькальд.
— До міста, так… — докинув Гардунья. — І дай боже, сеньйоре корехідор, щоб дядько Лукас, одягнений у ваше вбрання, вдовольнився самою лише розмовою з сеньйорою!
— Що ти верзеш? — гаркнув дон Еухеніо де Суньїга. — Гадаєш, що отой репаний здатен…
— На все! — ствердила сенья Фраскіта.
XXVIII
Слався, пречиста діво! Пів на першу ночі! Дощу немає[35]
Так виголошували на вулицях міста ті, звичайно, кому належало, — коли жінка мірошника і корехідор, обоє на ослицях, сеньйор Хуан Лопес на мулі та два альгвасили пішки прибули до дверей корехім’єнто.
Двері були замкнені.
Усе мало такий вигляд, ніби для правителя, так само як і для його підлеглих, на сьогодні робочий день уже скінчився.
«Кепсько!» — подумав Гардунья і кілька разів грюкнув у двері молотком.
Минуло досить часу, проте ніхто не відчинив дверей, ніхто не відгукнувся.
Сенья Фраскіта стала жовтіша за віск.
Корехідор устиг обгризти за цей час усі нігті на обох руках.
Усі мовчали.
«Бух!.. Бух!.. Бух!..» — сипалися удари в двері корехім’єнто — то по черзі стукали альгвасили та сеньйор Хуан Лопес… Дарма! Ніякої відповіді! Ніхто не відчиняв! Ніхто не поворухнувся!
Чутно лише було чистий передзвін струменів у фонтані в дворику.
Збігали хвилини, довгі, як вічність.
Нарешті десь біля першої години ночі на другому поверсі прочинилося віконце і жіночий голос запитав:
— Хто там?
— Це голос мамки… — прошепотів Гардунья.
— Я! — відповів дон Еухеніо де Суньга. — Відчиніть!
Запала тиша.
— А хто це «я»? — відгукнулася нарешті мамка.
— Хіба не чуєте? Я, господар!.. Корехідор!..
Знову тиша.
— Ідіть собі з богом! — відказала трохи згодом добра жінка. — Наш хазяїн вже годину як повернувся і ліг спочивати. Лягайте й ви, проспіться, щоб хміль з голови вилетів!
Віконце з грюкотом зачинилося.
Сенья Фраскіта затулила обличчя руками.
— Мамко! — проревів корехідор у нестямі. — Чи ви не чуєте, що то я наказую вам відчинити двері?! Хіба не чуєте, що то я? Чи теж бажаєте на шибеницю?
Віконце знову прочинилося.
— Ану, погляньмо… — промовила мамка, — хто це там зняв вереск?
35
Традиційний поклик нічної сторожі на вулицях іспанських міст. Час і стан погоди оголошувались регулярно через певні проміжки часу.