Трикутний капелюх

Так сказав альгвасил і вмить ухопив однією рукою світильник, а другою підхопив корехідора під пахву. Перенісши його нагору, до спальні, він скинув з нього весь одяг, вклав у ліжко, збігав до давильні, приніс оберемок дров, розпалив у кухні вогонь, приніс згори одяг свого начальника й розвісив на бильцях двох чи трьох стільців. Тоді запалив ліхтар, повісив його на гачок і знову повернувся до спальні.

— Як ми себе почуваємо? — запитав він дона Еухеніо, підносячи світильник якнайвище, щоб роздивитися обличчя потерпілого.

— Чудово! Здається, починаю пітніти… Завтра я тебе повішу, Гардуньйо!

— За що, сеньйоре?

— І ти ще насмілюєшся питати? Чи ти гадаєш, що я, діючи за твоїм планом, розраховував лягти у це ліжко сам-один, та ще вдруге прийнявши хрещення в купелі? Завтра ж тебе повішу!

— Але скажіть, ваша милість, що скоїлося?.. Сенья Фраскіта?..

— Сенья Фраскіта хотіла мене вбити. Це все, чого я досяг, послухавши твоїх порад!.. Кажу, що завтра вранці повішу тебе.

— Ну, до вбивства напевне не дійшло б, сеньйоре корехідор! — зауважив альгвасил.

— Чому ти так думаєш, зухвальцю? Бо я й без того лежу тут знесилений?

— Ні, сеньйоре. Кажу так, бо сенья Фраскіта не така жорстока, коли поїхала до міста по лікаря…

— Святий боже! Ти певний, що вона поїхала до міста? — вигукнув дон Еухеніо, вкрай переляканий.

— В усякому разі, вона мені так сказала…

— Біжи, лети, Гардуньйо! О! Я зовсім пропав! Знаєш, навіщо сенья Фраскіта поїхала до міста? Щоб розповісти усе моїй жінці!.. Сказати їй, що я тут! О боже мій, боже! Я й на гадці не мав такого! Думав, що вона поїхала до села шукати чоловіка, а чоловік її в надійних руках, — мені й байдуже, що вона поїхала! Але в місто!.. Гардуньйо, біжи, лети… Ти прудкий, врятуй мене! Аби тільки клята жінка мірошника не пробралася в мій дім!

— І ваша милість мене не повісять, коли мені це вдасться? — з прихованим глумом запитав альгвасил.

— Навпаки! Я подарую тобі черевики, вони майже нові, а на мене завеликі. Я подарую тобі все, що забажаєш!

— Коли так — лечу! Спіть спокійно, ваша милість. Наваррку я засаджу до в’язниці і за півгодини повернуся. Коли треба, я біжу швидше за осла! — сказав Гардунья і збіг сходами вниз.

Певна річ, що саме коли альгвасил мчав до міста, на млині побував мірошник і підгледів у замкову щілину страшне видиво.

Полишимо поки що корехідора пітніти в чужій постелі, а Гардунью — бігти до міста (куди невдовзі слідом за ним рушить дядько Лукас у трикутному капелюсі та яскраво-червоному плащі), і, теж перетворившись на скороходів, поспішимо до села вслід за відважною сеньєю Фраскітою.