Трикутний капелюх

Ще на млині, передбачаючи, що, можливо, їй доведеться в місті зробити візити знатним особам, сенья Фраскіта трохи причепурилася. Чорна мантилья з пишною торочкою їй дуже личила. Жінка мала вигляд справжньої сеньйори.

Що ж до корехідора, то, кажуть, під час усієї цієї сцени він не пустив ані пари з уст. Рик, який вихопився у сеньї Фраскіти, та її поява в залі приголомшили його. Цієї жінки він жахався більше, ніж власної!

— Отже, дядьку Лукас… — провадила далі донья Мерседес, звертаючись до свого чоловіка. — Ось сенья Фраскіта… Ви можете повторити свою вимогу! Можете запитати її щодо своєї честі!

— Мерседес, клянусь розп’ятим Христом! — скрикнув корехідор. — Ти ще не знаєш, на що я здатний! Заклинаю тебе, облиш жарти і розкажи усе, що тут коїлося під час моєї відсутності? Де ця людина?..

— Хто? Мій чоловік?.. Мій чоловік одягається і зараз прийде сюди.

— Одягається! — рикнув дон Еухеніо.

— Це вас дивує? Але де ж, по-вашому, має бути в таку пору порядний чоловік, як не у себе вдома, не в своїй постелі, разом зі шлюбною дружиною, як велить господь?

— Мерседіто! Схаменися! Зваж на те, що нас слухають! Я ж корехідор!..

— Не підвищуйте на мене голосу, дядьку Лукас, а то я накажу альгвасилам відвести вас до в’язниці! — підводячись, відповіла жінка корехідора.

— Мене — до в’язниці?… Мене? Корехідора міста?

— Корехідор міста, представник правосуддя, намісник короля, — суворо і владно відказала благородна сеньйора, і голос так званого мірошника потонув в потоці її слів, — повернувся додому в належну пору, щоб відпочити від виконання своїх високих обов’язків, а завтра він знову стане на захист честі та життя мешканців міста, охоронятиме святість домашнього вогнища та доброчесність жінок і не дозволить нікому, навіть людині, перевдягненій корехідором чи ще кимось, увійти до спальні чужої жінки; він не дозволить це зробити, щоб ніхто не зміг заскочити зненацька цноту під час її безжурного відпочинку, щоб ніхто не зміг порушити її чистий сон…

— Мерседітас! Що ти тут проповідуєш? — просичав корехідор. — Якщо справді все це трапилося у моєму домі, то я скажу, що ти безсовісна, віроломна і розпусна жінка!

— До кого звертається цей чоловік? — з презирством промовила жінка корехідора, обводячи очима присутніх. — Хто цей божевільний? Хто цей п’яниця? Я не можу повірити, що це чесний, шановний мірошник, дядько Лукас, хоч одяг і його! Сеньйоре Хуан Лопес, повірте мені, — провадила вона далі, звертаючись до сільського алькальда, який так і прикипів до місця, — ось уже дві години, як мій чоловік, корехідор міста, повернувся сюди, до себе додому, в своєму трикутному капелюсі, в червоному плащі, зі шпагою та жезлом… Слуги і альгвасили, які зараз слухають мене, підводилися й вітали його, коли він увійшов у дім, підіймався сходами і проходив через приймальню. Потім вони позамикали всі двері, й ніхто більше не заходив до будинку, аж поки не з’явилися ви. Чи не так? Відповідайте…