Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
Гардунья вже повернувся до млина після того, як марно розшукував сенью Фраскіту на всіх вулицях міста.
Хитрий альгвасил заскочив по дорозі до корехім’єнто[33] — там панував спокій, двері були навстіж розчинені, як серед білого дня. Так вже було усталено: двері не зачинялися, поки влада перебувала десь при виконанні своїх священних обов’язків. На сходах та в приймальні куняли альгвасили і пристави, терпляче дожидаючи корехідора. Почувши кроки Гардуньї, двоє чи троє з них, прочунявшись, запитали свого старшину і безпосереднього начальника:
— Сеньйор повернувся?
— Ще ні! Будьте спокійні. Я заскочив дізнатися, чи нема якоїсь новини.
— Нема.
— А де сеньйора?
— Вона в своїх покоях.
— Сюди входила яка-небудь жінка?
— 3а весь вечір ніхто не з’являвся…
— Тож не впускайте жодної людини, хто б вона не була і що б не казала. Мало того, хапайте, кожного, хто питатиме сеньйора чи сеньйору, хоч би сама вранішня зоря, і тягніть до в’язниці.
— Схоже, цієї ночі йде полювання на велику дичину?
— Великі лови! — додав другий.
— Щонайбільші! — багатозначно підтвердив Гардунья. — Поміркуйте собі, яка тонка справа, коли ми з корехідором особисто пішли на облаву!.. Ну… то бувайте, хлопці. І пильнуйте!
— Ідіть з богом, сеньйоре Бастіан, — хором відповіли всі, віддаючи честь Гардуньї.
— Зайшла моя зірка! — бурмотів Гардунья, виходячи з корехім’єнто. — Навіть жінки замилюють мені очі! Замість їхати до міста, жінка мірошника подалася в село розшукувати свого чоловіка… Бідний Гардунья! Що сталося з твоїм нюхом?
Отак досадуючи, він звернув до млина.
Мав рацію альгвасил, коли нарікав, що втратив свій колишній нюх, бо й тепер він не вчув чоловіка, який причаївся у верболозі біля яру. А той, помітивши Гардунью, уткнув носа в свій плащ, чи то пак — яскраво-червоний плащ корехідора, і пробурмотів:
— Стережися, Пабло![34] Оно йде Гардунья!.. Не треба, щоб він мене бачив…
То був дядько Лукас в одежі корехідора; він прямував до міста, час від часу повторюючи свою сакраментальну фразу:
— Жінка корехідора теж непогана!
Гардунья проминув його, не помітивши, а вдаваний корехідор вийшов з своєї схованки і рушив до міста…
Скоро й альгвасил додибав до млина, як вже було сказано на початку цього розділу.
XXVI
Протидія
Корехідор лежав у ліжку в тому ж вигляді і в тій самій позі, як його бачив дядько Лукас крізь замкову шпарину.
— Добре ж я пропотів, Гардуньйо! Здається, я врятувався від хвороби! — вигукнув корехідор, як тільки альгвасил зайшов до спальні. — А сенья Фраскіта? Ти зустрівся з нею? Привів її сюди? Вона говорила з сеньйорою?
— Жінка мірошника, сеньйоре, — жалісливо промовив Гардунья, — ошукала мене, як послідущого дурня: вона поїхала зовсім не в місто, а в село… по чоловіка. Пробачте мені мою дурість…
— Тим краще! Тим краще! — зрадів корехідор, і в очах у нього блиснули мстиві вогники. — Тепер усе врятоване! Ще до світанку дядько Лукас та сенья Фраскіта, зв’язані лікоть до ліктя, будуть відпроваджені до в’язниці, там вони згниють, і їм нікому буде розповісти про пригоди цієї ночі. Принеси мій одяг, Гардуньйо, він, мабуть, уже висох… Принеси і вдягни мене! Коханець знову стає корехідором!..
Гардунья спустився на кухню по одяг.
XXVII
Іменем короля!
Тим часом сенья Фраскіта, сеньйор Хуан Лопес і Тоньюело під’їжджали до млина; за кілька хвилин вони стояли вже біля порога.
— Я зайду перший! — заявив алькальд. — Недарма ж я — влада! Ти, Тоньюело, прямуй за мною, а ви, сеньє Фраскіта, почекайте за дверима, доки я вас покличу.
Сеньйор Хуан Лопес пробрався до альтанки і там при місячному сяйві помітив горбатого чоловіка, одягнутого так, як звичайно вдягався мірошник, — у куртці й штанях з темного сукна, підперезаний чорним поясом, у блакитних панчохах та плюшевій шапочці, які носять мурсійці, і з плащем, перекинутим через плече.
— Ось він! — крикнув алькальд. — Іменем короля! Здавайтеся, дядьку Лукас!
Чоловік у шапочці спробував шмигнути в двері.
— Здавайся! — своєю чергою заволав Тоньюело, підскочивши до нього й хапаючи його за комір. Він піддав йому коліном під зад і повалив на землю.
В ту ж мить хтось кинувся на Тоньюело, вхопив його за пояс, швиргонув на бруковану долівку і засипав градом ляпасів.
То була сенья Фраскіта.
— Волоцюго! Облиш мого Лукаса!
Якийсь чоловік, ведучи за недоуздок ослицю, став у цю хвилину в воротях. Умить оцінивши ситуацію, він рвучко метнувся на порятунок Тоньюело…
33
Корехім’єнто — резиденція і канцелярія корехідора.
34
Фраза з роману Кеведо «Історія життя пройдисвіта на ім’я дон Пабло Вільєгас».