Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
Ослиця, на якій їхала сенья Фраскіта, вирішила відповісти на рев.
— Цить, клята! — гримнула наваррка, шпигонувши її шпилькою в зад.
Боячись небажаної зустрічі, вона теж звернула зі шляху і погнала ослицю полем.
І тепер вже, без усяких пригод наваррка добралася до околиці села об одинадцятій годині вечора.
XXIV
Тогочасний король
Сеньйор алькальд, добре хильнувши, вже спав, притулившись спиною до спини своєї жінки (утворюючи з нею, таким чином, фігуру, яку наш безсмертний Кеведо називає австрійським двоголовим орлом), коли Тоньюело постукав у двері спальні і сповістив сеньйора Хуана Лопеса, що сенья Фраскіта з млина хоче з ним говорити.
Не варто переказувати, як ремствував та сипав спросоння прокльонами алькальд, поки вдягався, а перейдемо зразу до того, коли він, безперестанку позіхаючи та потягуючись, мов гімнаст, що розправляє м’язи, — вийшов до жінки мірошника і насилу видушив з себе:
— Доброї ночі, сеньє Фраскіта! Яким вітром вас занесло сюди? Хіба не сказав вам Тоньюело, щоб ви залишалися на млині? Оце так ви слухаєтеся влади?
— Мені треба бачити мого Лукаса! — відказала наваррка. — Я мушу бачити його негайно! Хай скажуть йому, що тут його жінка!
— Мушу! Мушу! Сеньйоро, ви забули, що говорите з королем!
— Облиште ваших королів, сеньйоре Хуан, мені не до жартів! Ви добре знаєте, що зі мною скоїлося! Добре знаєте, для чого арештували мого чоловіка!
— Не знаю нічого, сеньє Фраскіта… А що стосується вашого чоловіка, то він не заарештований, а спить спокійно десь тут у нас, і поводяться з ним так, як я поводжуся з шановними особами. Гей, Тоньюело! Тоньюело! Сходи на сінник і скажи дядькові Лукасу, хай устає й мерщій біжить сюди… Ну, так… Що з вами трапилося?.. Боїтеся спати сама?
— Посоромилися б, сеньйоре Хуан! Ви ж добре знаєте, що мені не до смаку ні ваші жарти, ні ваші натяки! Усе дуже просто: ви і сеньйор корехідор задумали зганьбити мене, але сіли в калюжу! Я тут, і мені нема за що червоніти, а от сеньйор корехідор десь там на млині вмирає!
— Вмирає корехідор! — жахнувся його підлеглий. — Сеньйоро, чи тямите ви, що кажете?
— А те, що чуєте! Він упав у лотоки й ледве не втопився, мабуть, підхопив запалення легень чи вже не знаю що… Це вже хай його жінка розбирається! А я приїхала сюди по свого чоловіка, щоб завтра ж уранці рушити з ним до Мадріда й розповісти про все королю…
— От чорт! — пробурмотів сеньйор Хуан Лопес. — Гей, Мануело!.. Дівчино!.. Піди-но осідлай мула… Сеньє Фраскіта, я до млина їду… Начувайтесь, якщо ви заподіяли якусь шкоду сеньйорові корехідору!
— Сеньйоре алькальд! Сеньйоре алькальд! — вигукнув у цю мить Тоньюело, вбігаючи до кімнати ні живий ні мертвий. — Дядька Лукаса на сіннику нема. Ослиці його теж нема біля ясел, а ворота обори відчинені… Випурхнула пташка!
Що ти верзеш? — загорлав сеньйор Хуан Лопес.
— Діво пречиста! Що ж це тепер буде? — скрикнула сенья Фраскіта. — Біжімо, сеньйоре алькальд, не гаймо часу!.. Мій чоловік уб’є корехідора, якщо застане його на млині в таку пору…
— То ви гадаєте, що дядько Лукас на млині?
— А де ж іще? Я більше скажу… Коли я їхала сюди, то зустріла його, тільки не впізнала. Це він, напевне він, викрешував вогонь серед поля! Боже милостивий! Подумати тільки, тварини розумніші за людей! Бо знайте, сеньйоре Хуан, що наші ослиці впізнали та привітали одна одну, тим часом як ми з Лукасом не впізнали одне одного і не привіталися… Де там! Ми кинулися в різні боки, бо подумали одне на одного, що то шпигуни…
— Гарний же ваш Лукас! — зауважив алькальд. — Але рушаймо, там видно буде, що з усіма вами зробити. Зі мною не пожартуєш! Я — король!.. Не такий король, як у нас зараз в Мадріді чи, може, в Пардо[32], а такий, як був у Севільї, і звали його дон Педро Жорстокий. Гей, Мануело, подай-но мені жезл і скажи своїй господині, що я їду!
Служниця (яка, судячи з усього, була більш послужлива, ніж того хотілося господині та дозволяла пристойність) негайно виконала наказ. Алькальдів мул був уже осідланий, отож сенья Фраскіта й сеньйор Хуан Лопес вирушили до млина, певна річ, у супроводі незмінного Тоньюело.
XXV
Зірка Гардуньї
Припустімо, що ми можемо пересуватися швидше за будь-кого на світі, та й забіжімо трохи вперед.
32
Пардо — літня резиденція іспанських королів поблизу Мадріда.