Трикутний капелюх

XXX

Шляхетна сеньйора

Дружина корехідора прийняла чоловіка та його сільський почет в головному залі корехім’єнто.

Вона стояла в залі сама, втупившись поглядом у двері.

Це була дуже поважна дама, ще досить молода, спокійної, суворої вроди — краси скоріше аскетичної, ніж тілесної, вбрана з усім благородством і строгістю, які узгоджувалися зі смаками того часу. На ній була коротка вузька спідниця, блуза з буфами та з пишними рукавами — і те, й інше з тонкої чорної вовни; на свої прегарні плечі вона накинула білу хустку з шовкового мережива; довгі мітенки[37] з чорного тюлю закривали більшу частину її рук, білих, як мармур. Вона гордовито обмахувалася величезним віялом, привезеним з Філіппінських островів, у другій руці тримала мережану хусточку, всі чотири ріжечки якої спадали так симетрично, в такому порядку, що їх можна було порівняти хіба що з підкресленою пристойністю кожного руху сеньйори.

У цій вродливій жінці було щось від королеви, а ще більше — від абатиси, мабуть, саме через те вона викликала побожну шану і водночас навіювала страх. До того ж парадність її вбрання в таку пізню пору, горда постава, яскраво освітлений зал — усе свідчило про те, що дружина корехідора прагнула надати цій сцені театральної урочистості, особливої вишуканості, які б різко контрастували з негідними, сумнівними походеньками її чоловіка.

Візьмімо до уваги ще й те, що сеньйору цю звали донья Мерседес Каррільйо де Альборнос-і-Еспіноса де лос Монтерос, і що була вона дочкою, внучкою, правнучкою, праправнучкою в двадцятому коліні славетних завойовників цього міста. Родина на догоду суєтному світському гонору вмовила її взяти шлюб зі старим та заможним корехідором, і вона зважилася на самопожертву, хоч за покликанням радше пішла б у монастир і стала черницею.

На час подій, про які йдеться, вона вже була матір’ю двох нащадків шпаркого мадрідця, і подейкували, буцім і третій очікується…

Та повернімося до нашої розповіді.