Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
— Так! То правда! — ствердили мамка, слуги та альгвасили; усі вони, скупчившись біля дверей, були свідками цієї захоплюючої сцени.
— Геть звідси! — загорлав дон Еухеніо, бризкаючи від люті слиною. — Гардуньйо! Гардуньйо! Хапай цих негідників, що мене зневажають! Усіх до в’язниці! На шибеницю всіх!
Та Гардунья мов крізь землю провалився.
— Припустімо, сеньйоре… — продовжувала донья Мерседес, змінюючи тон і удостоївши корехідора поглядом. Тепер вона говорила з ним, як зі своїм чоловіком, побоюючись, щоб жарт не зайшов надто далеко. — Припустімо, що ви справді мій чоловік… Припустімо, що ви й є дон Еухеніо де Суньїга-і-Понсе де Леон…
— А хто ж іще!
— Припустімо також, що й я трохи винна, сплутавши з вами чоловіка, який зайшов до моєї спальні в одязі корехідора…
— Паскудники! — заверещав дідуган, хапаючись за шпагу, але лапнув лише широкий пояс мурсійця-мірошника.
Наваррка затулила обличчя ріжком мантильї, щоб приховати від людей свої ревнощі.
— Припустімо все, що вам завгодно… — провадила далі донья Мерседес на диво спокійно. — Проте скажіть мені, мій сеньйоре, чи маєте ви право бути чимось незадоволеним? Чи маєте право звинувачувати мене, бути моїм суддею? Хіба ви з проповіді повернулися? Чи ходили сповідатися? Чи, може, вечерню відстояли? Звідки ви з’явилися в оцьому одязі? Звідки ви прийшли з цією сеньйорою? Де провели півночі?
— Дозвольте… — в запалі вигукнула сенья Фраскіта, скочивши на ноги, наче виштовхнута пружиною, і стрімко кидаючись між корехідором та його жінкою.
Корехідор збирався щось сказати, але так і застиг з відкритим ротом, побачивши, що наваррка пішла в наступ.
Одначе донья Мерседес випередила її:
— Сеньйоро, не турбуйтесь… Я не прошу у вас пояснень! Сюди йде той, хто має право вимагати їх у вас… Порозумійтеся з ним!
У цю мить розчинилися двері з кабінету до зали, і на порозі постав дядько Лукас, з ніг до голови у вбранні корехідора, з жезлом, рукавичками і шпагою, — так, наче з’явився на засідання міської ради.
XXXII
Віра й гори зрушити може
— Доброго вам вечора, — прошамкотів мірошник, скидаючи капелюха — точнісінько як дон Еухеніо де Суньїга.
Потім, погойдуючись з боку на бік, він підійшов до жінки корехідора і поцілував їй руку.
Усі були вражені, так разюче подібний був дядько Лукас до справжнього корехідора.
Так разюче, що челядь і навіть сам сеньйор Хуан Лопес не могли втриматися від сміху.
Дон Еухеніо, вбачивши у цьому нову зневагу, як василіск, накинувся на дядька Лукаса. Але сенья Фраскіта розборонила їх, штурхнувши дужою рукою корехідора; отож його милість, аби тільки уникнути нового прочухана та глуму, мовчки проковтнув образу. Ця жінка ніби народилася для того, щоб приборкувати бідолашного дідугана.
Дядько Лукас пополотнів, як смерть, вздрівши свою дружину, однак зумів опанувати себе, хоча й схопився рукою за серце, аби не розірвалося воно на шматочки, і запитав з моторошною посмішечкою, усе ще передражнюючи корехідора:
— Хай боронить тебе господь, Фраскіто! Ти вже переслала призначення своєму небожеві?
Варто було б побачити в цю мить наваррку! Вона відкинула мантилью, гордовито, як левиця, підвела голову і, втупивши, мов лезо кинджала, погляд у вдаваного корехідора, кинула йому прямо в очі, наче плюнула:
— Я тебе зневажаю, Лукасе!
Яким тоном було це сказано! З яким презирством! З якою гідністю!
Обличчя мірошника враз змінилось, як тільки він почув голос своєї жінки. Якесь натхнення, схоже на релігійну нестяму, охопило його душу, залляло її світлом та радістю… Вмить забувши про все, що бачив і в що повірив на млині, він зі сльозами на очах озвався щиро:
— То ти, як і раніше, моя Фраскіта?
— Ні! — гнівно відказала наваррка. — Я вже не твоя Фраскіта! Я… Згадай свої подвиги цієї ночі, вони тобі скажуть, що зробив ти з серцем, яке так щиро тебе кохало!..
І з очей її рясно полилися сльози — так, упавши, починає танути крижана гора.
Жінка корехідора не витримала: вона підійшла до сеньї Фраскіти і ніжно пригорнула її до грудей.
Сенья Фраскіта, не тямлячи себе, розцілувала її, схлипуючи, наче дитина, що шукає захисту в матері.
— Сеньйоро, сеньйоро! Яка ж я нещасна!
— Не такі ви скривджені, як гадаєте! — відповіла жінка корехідора, теж заливаючись щирими слізьми.
— От я, то вже справді нещасний! — і собі тужив дядько Лукас, соромливо втираючи кулаком сльози.
— А я? — прохопився і дон Еухеніо. Чи то він розчулився від загального плачу, чи надіявся на рятунок, так би мовити, водним шляхом, або, простіше кажучи — з допомогою сліз. — Ой, я безсоромний! Потвора! Гультяй! Так мені й треба!