Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Меморандум Української комуністичної партії (боротьбистів) Виконавчому комітету III Комуністичного Інтернаціоналу є наскрізь марксистським документом, створеним для того, щоб показати: боротьбисти — ортодоксальні та революційні марксисти, легітимні провідники української революції, які мають найкращі шанси привести Україну до комунізму. Цей документ починається з огляду тих дій, у результаті яких відбулося злиття партій 6 серпня. Як наслідок — УКП (боротьбистів) стала «організаційним ядром українського комунізму», що викристалізувався з революційних елементів, які відкололися від УПСР та УСДРП силою самого революційного процесу в Україні. Ці революційні елементи, за меморандумом, керували українськими революційними масами як проти Гетьманщини, так і проти «буржуазної» Директорії. Нарешті вони злилися в єдину партію, щоб об’єднати всі комуністичні елементи в Україні довкола єдиного центру. КП(б)У як обласна організація Російської комуністичної партії була чужою для України й тому неспроможною навіть визнати потребу створити український центр[226].

Левову частку меморандуму становить деталізований аналіз української революції й тих дій, завдяки яким більшовики несвідомо перешкодили її розвитку, надіславши до України переважно тих, хто нічого не знав про українську націю та про природний перебіг її революційних процесів. Україна, як стверджується в меморандумі, чітко відрізняється від Росії. Україна — «своєрідний, в значній мірі самостійний народно-господарчий организм зо специфичною структурою господарського життя і доволі заплутаною групіровкою соціяльних відносин».

Україна була переважно сільськогосподарською країною, у якій промисловий пролетаріат становив щонайбільше 15 % населення. Попри великі зусилля з організації міського пролетаріату, вкрай мало було зроблено для організації пролетарів та напівпролетарів села. Бідняки та середняки на селі разом узяті, як зазначається в документі, становлять суттєву більшість населення країни, проте цей прошарок населення має глибоко закорінені інстинкти приватної власності. Обставини зумовлюють такий стан, за якого аграрна революція є «неминучим наслідком економичної структури України». Тож для того, щоб мати успіх, українська революція повинна покладатися на сільських пролетарів і напівпролетарів, які ще не усвідомили потреби в соціалізмі. КП(б)У зі своєю кричущою неприязню до всього сільського й українського показала свою-таки неспроможність дістати підтримку від тих сільських елементів, які були ключовими для успіху революції. Ефемерний характер минулих спроб побудувати радянську Україну пояснюється неспроможністю цієї партії спиратися на ті сільські та міські елементи, які за своєю класовою природою мали би бути найбільшими прихильниками радянського режиму[227].