Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Не вільний від суб’єктивізму в своїх оцінках і присудах і наш суворий методолог. Але суб’єктивізм сам по собі не біда: далеко гірше те, що у т. Гаєвського його оцінки та присуди довільні, тобто їх суб’єктивність не може бути підперта і виправдана логічними викладками. От, наприклад, він уважає в своїй статті Ередія поетом «статичним». Хто, знаючи Ередія, згодиться з таким сумарним і зразково невірним присудом? Цитую знамените «Les conąuérants» («Завойовники»):
Кораблі мчать через невідомий океан, щогли з вітрилами рвуться назустріч новій землі, і щоночі одважні моряки вітають на незнайомому небі нові зорі. Чим цей вірш не динамічний? Чим не «живий» він, «не повний руху», як розшифровує свій термін сам т. Гаєвський? І хіба не дають права так його назвати його ритми, ці чотири наголоси в рядку, що роблять враження мужніх маршових і поривчастих анапестів?..
Такі критичні присуди самого т. Гаєвського. Чи ж не доводять вони якнайвиразніше, що коли українська критика і справді стоїть на мертвій точці, то найбільшою мірою ця характеристика має стосуватися самого суворого її півментора-півпрокурора, автора статті «На літературно-методологічні теми»?
Т. С. Гаєвський гадає, що всі смертні і несмертні гріхи нашої критики минуться, скоро з’явиться у нас і запанує соціологічна критика у справжньому розумінні цього слова. «Широкий шлях дійсно соціологічної критики» має справити нас з манівців «крохоборства» і гонитви за ефектами, глибокодумних рефренів і «крайньої суб’єктивності», всього того, чим завинила критика неокласична і дечим подібна до неї критична праця т. Ф. Якубовського.
Чи так же це? Чи не треба думати, що критики-соціологи так само можуть розійтися у висновках та оцінках, як і критики-естети, психологи? Чи не можуть і вони впасти в суб’єктивність?
В українській критиці єсть один приклад, і досить яскравий, коли критики-соціологи діаметрально розійшлися в поглядах і характеристиках, розійшлися, маючи перед собою той самий матеріал і признаючись до тої самої методи, розійшлися значно дальше, ніж Зеров і Музичка. Говоримо про статтю О. І. Попова «Михайло Коцюбинський» (в «Черв. шл.», 1923, кн. II) і брошуру т. Волод. Коряка «Поет української інтеліґенції» (передрукована і в збірнику «Організація жовтневої літератури»).
В жвавій і гострій, місцями дуже спостережливій статті В. Коряка Коцюбинський- фігурує в ролі найбільш інтеліґентського з українських письменників 90-х рр. На замовлення української інтеліґенції писав Коцюбинський свої витончені елеґантні твори. В деяких писаннях його критик відчуває настрої і дух богеми. Навіть крохмальні комірці та модний жакет письменника, на його думку, є річ певною мірою програмова: це недвозначний симптом ліквідації в колах української буржуазної інтеліґенції народницької спадщини нечуївського студента Радюка з його люлькою, насінням і широкими шароварами. Одно тільки не в’яжеться у Коряка з образом Коцюбинського, як буржуазно-інтеліґентського, так мовити б, естета — його «Fata morgana». Як цей прихильник чистого мистецтва в рр. 1907—1913 дає таку «широку панораму українського села з часів революції 1905 року»? Коряк шукає виходу в тому, що слова Коцюбинського: «Не можу розв’язатися з моїми мужиками» (ознака творчих шукань) приймає за вияв певної віддаленості автора від теми, за доказ силуваності твору. «Це, видно, йому туго йшло».