Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Українське письменство
Українське письменство - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українське письменство

Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:

У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
1 ... 316 317 318 319 320 321 322 323 324 ... 747
Перейти на страницу:

I тому, коли правда є те, про що пише в своїй брошурі К. Буревій, а саме, що Росія і російська культура не втратила для нас свого значення, — то не в особі Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова і інших, таких далеких і таких наївних нині староінтеліґентських кумирів, а в культурнім доробку тих творців, кого Блок узивав діячами «русского возрождения». Для Хвильового це ясно, — хоч, певна річ, він не відкидає великої історичної ролі того ж таки Бєлінського. Чи ж скоро це стане ясно для К. Буревія?

Але це між іншим. Вернімося знов до т. Гаєвського та до його запитань щодо циклічної теорії. Справа ця ще простіша. Хвильовий відкидає твердження О. Воронського, літератора справді заслуженого (т. Гаєвський має в тім рацію, хоч і даремно, здається, робить з нього літературного патрона А. Ахматової), про абсолютний реалізм пролетарського мистецтва. Він говорить, що в процесі свого росту пролетарське мистецтво буде і реалістичним, і романтичним, одним словом, проробить весь круг (цикл) розвитку, аж поки не ввіллється в мистецтво безкласового майбутнього. Отже, ні про які панацеї мови тут нема, ходить тільки про те, що не слід звужувати обріїв пролетарського мистецтва офіціальною санкцією якоїсь одної теорії. Сповивачі реалізму так само не корисні для новонародженого, як і сповивачі футуризму чи якісь інші. От і все.

Зробивши все, щоб уласкавити т. Гаєвського, переходжу до його твердження: «Загострили атмосферу неокласики». «З того часу, як т. Хвильовий настановив на літературні генерали Зерова, а тим самим (?) всі неокласики підпорядкувалися до того ж ранґу, літературна атмосфера все конденсується, а не розріднюється». Що значить: «неокласики підпорядкувалися…» «неокласики загострили»?.. Що вони — пройшлися по місту з трубним звуком? заспівали під вікнами в т. Гаєвського генеральської пісні на зразок: «Ми гайдамаки, всі ми однакі»? Охоче припускаю, що деякі слова Хвильового на адресу літературної роботи Зерова могли декого зачепити, — але при чому ж тут я? Я титулу генеральського ні в кого не випрошував і анітрохи не схвилювався, коли інші учасники цьогорічної полеміки негайно ж розжалували мене з генералів у рядові та й випровадили на заслання до кріпості — «одірваність од життя». Гадаю, що для загострення полеміки неокласики в кожнім разі зробили менше, аніж їх шорсткий критик своєю нібито миролюбною статтею. Чи, може, т. Гаєвський думає, що його не зовсім слушні випади проти автора статті про Шевченка та Некрасова, його титули на зразок «літературного генерала», його закиди на адресу нетямущої академічної аудиторії здібні розрядити атмосферу?

3

Перейдемо тепер до центрального твердження т. С. Гаєвського. Літературна наша критика, на його думку, застигла на мертвій точці. Задоволена дешевими тріумфами, ганяючись за словесними ефектами, вона не може вибитися з лабет крайньої суб’єктивності. Як приклад такої крайньої суб’єктивності т. Гаєвський наводить дві роботи про Лесю Українку, А. В. Музички і М. Зерова. Він говорить: на підставі одного і того самого матеріалу критики дали два різні обличчя, а кому, мовляв, не відомо, що одна річ не може одночасно бути білою і чорною. За ілюстраціями т. Гаєвський пропонує звернутися до його статті в «Житті і революції», 1925 р., кн. 10.

Що сказати з приводу таких міркувань? Як пошкодувати, що літературні справи не розв’язуються так легко, як питання про кольори? Але… чи не прибільшує т. Гаєвський суперечностей межи характеристиками Музички і Зерова? Чи справді має він рацію?

Статтю т. Гаєвського я перечитав у свій час, і, мушу сказати, здалася вона мені неперекональною. Не заперечував я її твердження, бо уважав її за рецензію (хто ж на рецензії відповідає?). Тепер оказується, що ця не вельми вірна і не вельми сильна, на мій погляд, стаття — то є важлива карта в методологічній грі т. Гаєвського, підстава його дальших висновків, ілюстрація його загальних поглядів і способів роботи. Коли так, то хай не гнівається наш критик, коли ми приглянемось до тверджень і доказів тої його статті.

Але спочатку про дійсні мої розходження з т. А. Музичкою. Читачі пригадують, що т. А. Музичка уважає Л. Українку за практичного діяча партії, а світогляд її визначає як суто марксистський. На мій погляд, практичним діячем партії Леся Українка не була; що ж до її світогляду, то Маркс, сприйнятий теоретично в другій половині 90-х рр., був для поетки лише епізодом в історії її духового життя. Від Драгоманова вона перейшла до Маркса; сприйнявши ж Маркса, вступила в якийсь інший круг ідей, виразніше не окреслений, але такий, що давав змогу являтися з-під пера її творам, позначеним певним відходом від позитивістичного (не кажу: матеріалістичного) світовідчування.

1 ... 316 317 318 319 320 321 322 323 324 ... 747
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)