Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Але, розуміється, і тут «ина слава солнцу… ина звездам» і навіть «звезда от звезды разнствует». Зерову дістається за все: і за те, що не вияснив, як розуміє… Хвильовий свою циклічну теорію пролетарського мистецтва та своє гасло Азіатського ренесансу; і за те, що перекладає він «статику» Ередія, а не «динаміку» тих поетів, яких уподобав М. Терещенко; і за те, що риторичними ніби ефектами затушовує недоговореність своїх мистецьких поглядів, і навіть за те, що уживає в своїх критичних статтях рефренів (хоча, здається, ні в одній риториці, ні в одній піїтиці рефрени критикам не заборонені). Тільки одному Могилянському за його вульґарності (цитата з Щедріна) попадає не менш, як Зерову. Т. Ф. Якубовському вже значно легше. Що ж до т. Щупака з його доповіддю 8 лютого ц. р., то його т. Ст. Гаєвський обачно оминає, вимовляючись тим, що доповідь його обмежилась практично організаційною стороною справи. Отак пройшовшися по фронту літературної критики і напавшися на кожного представника її, зокрема, за недостачу «фронтового образованія» (причому енергія нападу зворотно пропорціональна ідеологічній забезпеченості авторів), наш літературний бригадир (уклінно просимо т. Хвильового заспокоїти його генеральським чином!) звертається до т.т. Зерова і Могилянського, що «числяться в неокласиках», до т.т. Якубовського і Перліна, що «в неокласичних святцях не числяться», з такими міркуваннями: 1. Літературна наша критика застигла на мертвій точці, з якої навіть при бажанні нема можливості правильно схарактеризувати літературні процеси; 2. «Замість діалектичного процесу, зв’язаного з суспільною психологією» (…«Мудрый Эдип, разреши»), ми маємо суб’єктивні оцінки, бачимо, як засіб стає метою, ми втягуємося в крохоборство, задовольняючись дрібними перемогами, а на широкий шлях дійсно соціологічної критики вибратися не можемо. З цих двох міркувань логічно випливає висновок: наш єдиний рятунок — дійсно соціологічна критика. Лише вона відведе нас од манівців крохоборства і лайки.
До розгляду цих думок т. С. Гаєвського ми і перейдемо, попрохавши читача подарувати нам наш тон, що повстав з бажання трохи поконкурувати з тоном заміток «На літературно-методологічні теми».
Отже, спочатку. Літературну атмосферу минулого року т. Гаєвський уважає нездоровою. Нездорова ж вона — на його думку — тому, що основні питання літературного життя у нас не виясняються, не визначаються, тимчасом, як тон полемічних виступів щораз загострюється. «Що має бути, — питає він, — отой Азіатський ренесанс? Чи то має бути поновлення старовини: «шапками закидаєм», чи то буде дійсно щось нове і радісне?.. Знов-таки — що це за циклічна теорія? Що за всецілюща панацея має бути українській літературі від тих циклів?»
Характерно, що з’ясування всіх цих кардинальних питань цьогорічної суперечки т. С. Гаєвський сподівається від М. Зерова, якого, вочевидячки, мислить присяжним тлумачем теоретичних міркувань та історичних прогнозів М. Хвильового. Він так і пише: «Коли цю думку (про цикли в розвитку мистецтва) піддав Хвильовому Зеров, то чому він і до цього часу не розвинув її, щоб розвіяти сумніви і непевності?»
Що ж, коли гасла ренесансу для т. С. Гаєвського все ще неясні, йому можна, в порядку товариської допомоги, ще раз повторити коротенько все, на ту тему сказане (Repetitio est mater…). Але нехай же і він перед тим дещо візьме собі на увагу.
1. Ніяких, на превеликий жаль, думок ні про ренесанс, ні про цикли я Хвильовому не піддавав. Зложилися вони у Хвильового самостійно, і єсть підстави гадати — задовго до його літературного виступу, а значить, і особистої знайомості зо мною. Коли ж С. Гаєвський не вірить моїй уже зложеній про те заяві (в статті «Євразійський ренесанс і пошехонські сосни»), він може звернутися до фактів. Він може пригадати, що вперше виразно віра у великий ренесанс азіатський у Хвильового виявляється в оповіданні «На глухім шляху», а видрукувано це оповідання на початку 1923 р. («Шляхи мистецтва», ч. 5), тоді як перша особиста зустріч Хвильового і Зерова відноситься до часу київського приїзду гартян, отже, до грудня 1923 р. А як узяти до уваги посвідчення Хвильового, що перед своїм літературним виступом він довго і пильно працював над собою, — то чи можна припустити, що в грудні 23 р. теорії східного ренесансу йшов принаймні третій-четвертий рік?