Українське письменство

2. Чи не помиляється наш поважний критик і методолог, коли висловлює думку, ніби пояснення до писань Хвильового можуть розвіяти його непевність і сумніви? Теорія циклів і азіатського відродження деякою мірою лежить в обсягу віри. Її тези — зовсім не така очевидність, щоби можна було отак вложити «персты в раны» і тим раз назавжди розвіяти сумніви і непевність. Коли вони, ці тези, імпресіоністично накидані в «Камо грядеши?», не взяли т. Гаєвського за живе, — то які з’ясування допоможуть його невір’ю? Адже єсть на Україні, серед інших природних багатств, і той знаменитий скепсис, з яким нелегко порозуміватись і якого нічим не подужати.

Та чи справді т. Гаєвський так жде пояснень? Роля безстороннього свідка, методологічного інспектора полеміки, щось не вельми йому вдається: методолог рветься в бій. Саме вже формулювання його запитань («Чи не відновлення старовини?», «всецілюща панацея…») показує в ньому читача упередженого. При певній бо тільки і затяжній упередженості можна накидати Хвильовому у власність такі формули, як «шапками закидаєм!..».

Тут я знову прохаю вибачення у читача, я мушу знов (т. Гаєвський вимагає!) обвести кольоровим олівцем контури великого «Євразійського ренесансу». Як мислить його собі Хвильовий? Гадаю, Хвильовий розуміє його як «велике духовне відродження азіатськи відсталих країн». Хвильовий міркує також, що азіатський ренесанс буде кульмінаційною точкою переходового періоду, тобто великої, можливо, на кілька століть, доби зростання пролетаріату, його боротьби зі своїми антагоністами, доби широко задуманого закладання основ своєї культури і свого мистецтва. Щоб утворити нові культурні цінності, пролетаріат мусить опанувати весь дотеперішній досвід культурного будівництва і базуватися на ясно-радісному «античному» світосприйнятті (отже «щось нове і радісне!»). Немалу ролю в цьому новому відродженні має відіграти Україна. Доки їй, справді, бути провінцією межи провінцій, почитувачкою «позадницьких» формул мистецького утилітаризму? Доки їй сперечатися слідом за колишніми російськими мудраками, що вище і потрібніше: Шекспір чи черевики? Доки їй плодити масового письменника, що може безсило плутатись лише в ар’єргарді на той час, коли треба пробиватися до перших лав!