Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Над країною запалав пекельний вогонь — порівняти його можна хіба зі звірствами Хмельниччини, Коліївщини й т. п. героїчних «досягнень», яких так багато в нашій історії. Загасити цей вогонь змогла тільки більшовицька диктатура.
Що стосується села, то позиція його була і залишалася однозначною: «чорний переділ». Після того як Чехівський із Шаповалом оприлюднили написаний ними «закон», незаможне село втратило до них цікавість. Земельку треба було будь-що поділити, а її колишніх власників позбутися будь-яким способом до початку весняних польових робіт. Селяни кинулися дорізати колишніх власників та дограбовувати їхнє майно.
Друга причина. Тяжкі поразки Дієвої армії.
Причина третя. Париж принципово підтримував російські «білі» сили[586].
Четверта. Сегрегаційний, націонал-соціалістичний характер режиму УНР.
Усі ці фактори, їх практичні наслідки, наприклад, евакуація проводу УНР із Києва, бойові дії селюків проти французького експедиційного корпусу тощо, виробили у французького керівництва і передовсім у Клемансо, який щойно пережив замах на своє життя, стійку алергію на словосполучення «соціалістична Україна».
Безпосереднім наслідком безпринципної політики стало посилення розколу в українських політичних колах. Найголовнішу властивість їхніх зовнішньополітичних теорій та практики сьогодні назвали би «багатовекторністю».
Частина політиканів «стала шукати співіснування з совєтсько-московською інвазією в Україні»[587]. Інша частина і далі більше дивилася в бік Антанти. І не просто дивилася, а вдавалася до цілком конкретних кроків, вступивши у переговори з країнами Антанти.
Цікаво, що ці групи сепарувалися за територіальною, а не політичною ознакою:
— «кияни» виступали за союз із більшовиками проти Антанти,
— «катеринославці» — з Антантою проти більшовиків.
За ініціативою лідера УХДП Шемета та заступника міністра закордонних справ УНР Марголіна, останніми «було встановлено зв’язки з одеськими представниками урядів, які утворилися на території колишньої Російської імперії — Кубанської Республіки, Всевеликого Війська Донського й Білоруської Народної Республіки».
5 лютого вони подали спільну декларацію командуванню війська Антанти в Одесі з проханням про надання допомоги «в ліквідації унітарної російської монархії й урятуванні Росії від більшовицької катастрофи»[588].
Очевидно, ніякої відповіді на це звернення не отримали, та й отримати не могли — союзники трактували як єдиного правонаступника Російської держави Денікіна і принципово виступали за відновлення державної єдності Росії.
Натомість отримали вимогу, озвучену начальником штабу експедиційного корпусу союзників полковником Анрі Фрайденбергом.
Він зажадав негайної демісії Винниченка та Чехівського та тимчасової відставки Петлюри. Україна мала взяти на себе зобов’язання:
— створити впродовж 3-х місяців і виставити під командування Франції 300-тисячну армію для антибільшовицької боротьби,
— припинити війну проти Польщі,
— спрямувати офіційне прохання до паризького уряду про прийняття УНР під протекторат Франції,
— погодитися на вирішення долі України та Закарпаття Мировою конференцією,
— відмовитися від проведення будь-яких соціальних реформ під час війни з більшовиками,
— підтвердити підтримку принципу приватної власності,
— винагородити первинних власників землі при проведенні аграрної реформи.
Зі свого боку, Франція повинна була визнати Директорію як уряд України de facto аж до вирішення Мировою конференцією питання про суверенітет України, надати українським республіканським військам матеріальну та технічну допомогу, а також надіслати військових інструкторів. Відповідь треба було надати впродовж 24 годин[589].
Ультиматум офіційно обговорювався на так званій Державній нараді у Вінниці 7—8 лютого[590]. Дискусія відбувалася на тлі безперервних військових поразок на більшовицькому фронті.