Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
— КНМ утворювали: сам голова уряду, міністри — закордонних справ, народного господарства, земельних, внутрішніх справ, фінансів та військовий (з правом вирішального голосу), держконтролер та держсекретар (з правом голосу дорадчого),
— після ухвалення законопроекту чи то КНМ, чи то РНМ він передавався для письмового затвердження до Директорії.
Останній пункт цього «Тимчасового закону» гідний того, аби процитувати його повністю: «В надзвичайних випадках закони і постанови можуть видаватися безпосередньо Директорією без попередньої ухвали Кабінету чи Ради Народних Міністрів. В цьому випадку ці закони і постанови посвідчуються керуючим справами Директорії і передаються до державної канцелярії для опублікування»[597]. Кінець цитати.
Хто такі міністри УНР?
Придивимось до цих персон уважніше.
Сергій Остапенко (1881—1937 (?)), прем’єр-міністр. Народився в Троянові Волинської губернії в бідній селянській родині. З 1904 р. — член УПСР. До 1907 р. — в ув’язненні. 1909 р. екстерном закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві. Напередодні 1917 р. — доцент Київського комерційного інституту. Член делегації УНР на переговорах у Бресті-Литовському. За Української Держави працював при українській мирній делегації на переговорах із представниками Радянської Росії в Києві. Міністр в уряді Чехівського. У лютому 1919 р. вийшов з УПСР. З липня 1919 р. — приват-доцент Кам’янець-Подільського університету. 1921 р. засуджений за так званою «справою УПСР». Загинув у таборі ГУЛАГу.
Олександр Шаповал, міністр військових справ. Полковник Дієвої армії УНР, член УПСС, із 1917 р. — командир 1-го козацького полку ім. Б. Хмельницького. Учасник антигетьманського повстання. На початку 1919 р. — командир т. зв. Правобережного фронту армії УНР. З 13.2.1919 р. — міністр військових справ в уряді Остапенка. Помер на еміграції в США.
Григорій Чижевський, полковник армії УНР, міністр внутрішніх справ. Народився в сім’ї відомого діяча українського руху Павла Чижевського (1860—1925 рр.). Випускник Київського політехнічного інституту (1910 р.). Учасник Першої світової війни, штабс-капітан. Кавалер бойових орденів. З липня 1917 р. — у німецькому полоні. В лютому 1918 р. вступив до армії УНР, в травні відданий під суд за спробу організації державного перевороту. З 27 листопада 1918 р. — Полтавський губернський комісар Директорії. З 1квітня 1919 р. служив у Дієвій армії УНР. Помер у Польщі.
Степан Федак, міністр фінансів. Випускник (?) юридичного факультету Львівського університету. Служив адвокатом (його помічником був Є. Петрушевич). В 1890-х рр. управитель Галицької митрополії УГКЦ. У 1915 р. інтернований росіянами. У 1918 р. організатор Горожанського комітету для опіки і допомоги полоненим, інтернованим і політичним в’язням. Визначний громадський діяч, правозахисник, адвокат та фінансист. У 1918 р. — державний секретар харчових справ ЗУНР.
Іван Фещенко-Чопівський, міністр народного господарства. Народився в м. Чуднів на Житомирщині. Випускник Київського політехнічного інституту (1908 р.), згодом доцент цього вишу.
Член УПСФ, УЦР, голова Київської міської Національної Ради, голова Губерніальної ради Київщини, директор департаменту промисловості в уряді Винниченка (1917 р.), міністр торгівлі й промислу в уряді Голубовича (1918 р.). У 1921 р. — перший і єдиний Голова Ради Республіки, створеної за рішенням Петлюри на еміграції. У 1945 р. заарештований НКВС, засуджений на 15 років заслання. Помер у таборі ГУЛАГу.
Євген Архипенко, міністр земельних справ. Народився в м. Кагарлик. Один із лідерів Української народно-республіканської партії, заснованої наприкінці 1918 р., до якої належав і керівник міністерства шляхів Пилипчук (у тому ж уряді). УНРП відіграла керівну роль в організації заколоту проти Директорії 29 квітня 1919 р. У 1919—1920 рр. — міністр в урядах Мартоса та Прокоповича. З 1921 р. — на еміграції. Помер у ФРН.
Кость Мацієвич (1873—1942 рр.), міністр закордонних справ. Народився в с. Деремезна Васильківського повіту Київської губернії. У 1894-му закінчив Київську гімназію. З 1895 р. — лідер київської «Студентської громади». 1897 р. закінчив Ново-Олександрівський інститут сільського господарства (Польща). З 1899-го — земський діяч, агроном на Полтавщині. У 1908—1912 рр. відбував тюремне покарання за участь в антидержавній діяльності. 1916 р. на запрошення князя Львова очолив економічний відділ Всеросійського союзу земств. Із 1917 р. — член УЦР та Малої ради від УПСФ, товариш генерального секретаря земельних справ. Рішуче засудив аграрну реформу УЦР: «Аграрний терор і руїна в сільському господарстві України, — заявив він, — виникли внаслідок проголошення ІІІ Універсалом ідеї примусової соціалізації землі». Член делегації УНР на переговорах у Брест-Литовську. В 1918 р. активно працював з Петлюрою у Всеукраїнському земському союзі. Член УНСоюзу. З травня 1919 р. до 1923 р. — посол УНР у Румунії (радник посольства — І. Фещенко-Чопівський). Масон. Помер у Празі.