Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Висновок автора
Аналіз відомих біографічних даних членів КНМ УНР дозволяє сформулювати гіпотезу про відсторонення від ухвалення політичних та військових рішень в УНР групи Винниченка та перебрання всіх важелів групою Петлюри—Андрієвського—Коновальця. З 7 членів Кабінету Шаповал був провідним членом УПСС, яку в Директорії представляв Андрієвський. Архипенко натомість представляв політичного союзника самостійників-соціалістів. Федак, галичанин за походженням, увійшов до Кабінету за умовною «квотою» ЗУНР та Петрушевича. Мацієвич та Фещенко-Чопівський, правдоподібно, входили до однієї ложі з Петлюрою. Щодо Чижевського можна висловити обережне припущення (враховуючи місце народження та політичну кар’єру батька) — в уряді представляв групу Петлюри.
Рада Народних Міністрів. Уряд Остапенка — продовження
Справу остаточного усунення від важелів впливу колишніх партійних побратимів з-поміж чільників УПСР та УСДРП довершив підписаний 24 лютого «Закон про утворення посади Наказного отамана Народної Республіканської армії (НРА) та про обсяг прав та обов’язків Головного отамана, Наказного отамана та військового міністра».
Від 24 лютого 1919 р. головнокомандувач НРА підлягав Петлюрі як Головному отаману, а через нього — Петлюрі — як Директорії УНР.
Зміст: на Головного отамана покладалися функції Верховного головнокомандувача, на отамана Наказного — функції головнокомандувача. При цьому Наказний отаман підлягав Головному, а через нього — Директорії. За військовим міністром залишили функції головного армійського інтенданта[598].
Про зміну внутрішньополітичних пріоритетів повідомили публічно — листівкою Центрального інформбюро при Директорії. На відміну від ультрабільшовицьких, екстремістських гасел короткої Винниченкової доби, тут містилися пункти, які інакше як «контрреволюційними» не назвеш. Так, з одного боку, в тексті містилися ідеологеми доби антигетьманського повстання — про необхідність ліквідації ліберально-буржуазного режиму, реквізиції поміщицької землі і передачу її безземельним селянам та запровадження робочого контролю.
З іншого боку, прямим текстом говорилося про необхідність «передати власть народові та його виборним людям, повернувши назад демократичні думи та земства» (п. 4), «вернути людності право збиратися, говорити, видавати газети» (п. 9) та «якомога швидше скласти кабінет народних міністрів та організувати Передпарламент із народних делегатів для обміркування і видання законів про землю, про Установчі збори та про інші громадські справи» (п. 10).
На цьому не зупинилися. 15 березня за підписами Остапенка та Архипенка було опубліковано «Постанову про тимчасове користування землею на 1919 р. (виділено нами. — Д. Я.)»[599]. Але ці вербальні полюції на реальний стан справ ніякого впливу не мали: в конкретних обставинах місця та часу уряд був змушений діяти відповідно.
Отже, 9 березня «на зміну та доповнення вже існуючих законів» ним було ухвалено «Закон про хлібну повинність», тобто запроваджено продрозкладку. Заразом, за відсутністю предмета діяльності, об’єднано мінхарчсправ та мінторгпром в одне відомство[600].
Іншими проблемами, якими почав був перейматися новий уряд, були, зокрема, такі:
— доповідь прем’єр-міністра «в справі евакуації міністерств з м. Вінниці» (22 лютого),
— про розташування міністрів та міністерств у Рівному (4 квітня),