Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Інші важливі ухвали:
— поділ Радомишльського повіту Київської губернії на два (10 січня),
— проект «закону про губерніальних та повітових лісничих» (5 лютого),
— тимчасові штати Вінницької психіатричної лікарні (9 лютого),
— ухвалили post factum закони, «переведені Директорією»,
— повідомили «військового міністра про необхідність його присутності в Раді Міністрів» (6 лютого)[570].
Зовнішня політика. Національно-соціалістичний режим від першого дня свого існування діяв, не беручи до уваги наявність інших держав.
Перші неофіційні контакти представників повстанських кіл із союзниками відбулися ще в останніх числах жовтня 1918 р. Першого офіційного листа Винниченка від імені Президії УНСоюзу було направлено до них лише на початку листопада. «Від половини листопада аж до появи антантських частин в Одесі зовнішня політика Директорії спочивала»[571], — зауважив з цього приводу Стахів.
Ніби пробудившись від сну, керманичі української зовнішньої політики надіслали першу згадку про себе державам Згоди лише 19 листопада: «Україна не потребує помочі Держав Антанти, про яку благав гетьман усі держави. Директорія ввічливо прохає Держави Антанти мати на увазі згадану ситуацію: згідно з тим зробити рішення щодо приявности антантівських військ на українській території». Нота містила також вимогу виведення військ союзників з території України. Підписали оце всі члени Директорії,[572].
Результат: 24 листопада французький експедиційний корпус висадився в Севастополі, а за два дні — в Одесі[573].
У середині січня отямились. Директорія раптово зрозуміла: «без допомоги Антанти Україна не зможе втриматися проти переважаючих сил Совєтської Росії»[574]. Розумним кроком у такій ситуації стали і переговори з представниками небільшовицьких режимів, які утворилися на південно-західних теренах колишньої Російської держави. Спільна декларація містила узгоджені позиції щодо форм державного устрою цих держав та щодо шляхів і методів «придушення анархії та большевизму у всіх тих державах та частинах, на які розпалася Росія». Декларацію підписали Марголін і Галіп, керівники регіональних урядів Кубані, Білорусі, Дону. Головна думка документа: «<...> Ми, представники України, Білорусії, Дону та Кубані, дійшли до глибокого переконання, що питання державного устрою цих чотирьох одиниць може дістати швидке та належне вирішення лише шляхом окремого існування початків державності і порядку в кожній з них».
Підписанти закликали Антанту «надати посильну допомогу національним прагненням наших народів до зміцнення вже створених окремих утворень», питання державного устрою відповідних країн вирішувати лише після «придушення більшовизму та анархії», використовувати в цій боротьбі «місцеве населення, як джерела живої сили» та надати останньому всіх можливих видів збройної та матеріальної допомоги[575].
Лондон і Париж ці маневри обходили. Під час аудієнції делегації УНР[576] на Мировій конференції Клемансо сказав українським послам просто в очі: «Але я, старий політик, переконаний, що Франція мусить керуватися геополітичними міркуваннями, в цю війну геополітика змусила вас іти з німцями, а років через 10—20 знову німці нападуть на нас, а ви підете з німцями. Через це ми мусимо підтримувати відбудову великої могутньої Росії, яка буде нашим союзником»[577]. Півроку забракло українцям, аби зрозуміти просту річ: і французька, й англійська зовнішня політика була цілком зорієнтована на підтримку Денікіна та Колчака. Британці, пригадував Марголін, вважали за доцільне з’єднання українських республіканських військ та Добровольчої армії. З точки зору лідерів Великої Британії, «ідеалом державного устрою для України була федерація з Великоросією».
Зустріч Марголіна з державним секретарем США Робертом Лансінгом справила на українського дипломата «приголомшуюче враження». Ще б пак: «Лансінг <...> категорично наполягав на тому, щоби український уряд визнав Колчака вождем всіх протибільшовицьких армій»[578]. «Взагалі прихильників незалежної України не чути ні серед фр[анцузьких], ні серед америка[нських] політиків, — читаємо в записниках відомого політичного діяча, військового міністра «першої» УНР Жуковського, — коли не з любови до Росії, то з страху, коли відродиться, то пригадає всім, хто обстоював її роздроблення. ...Америка взагалі не має самостійної політичної лінії і загальний настрій за Англією, — занотовує він далі. — У Вільсона одна ідея — здійснити Лігу народів і стати її головою, тому робить великі уступки, ні з ким не хоче зачіпатись в Українській справі + опозиція республіканців в Конгресі <...>. Америка не хоче активної політики в Європі».