Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Глибину прірви, в яку загнали самі себе націонал-соціалісти, а заразом країну та її народ, оцінив тогочасний Голова Директорії: «7.02. Одною з перших вимог, вимогою ультимативною, є мій вихід з уряду. Мало того: мене і Чехівського треба вигнати “як собак” <...> 10.02. Ця формула не задовольнила наші партійні поля. Вони гадають, що це є нахабство і образа нашої суверенности... Отже, становище таке, — підсумовував Винниченко, — підемо з Антантою — загинемо через реакцію, що прийде з Антантою, через недовір’я народу, і попадемо в обійми єдиної-неделимої, яка вже соромливо стоїть за спиною <...> союзників і жде слушного часу. Підемо з большевиками — загинемо через анархію, а потім через ту саму реакцію, за спиною якої стоїть все та сама єдина-неделима. Підемо самі — ні з большевиками, ні з Антантою — загинемо через своє безсилля, втому, брак засобів, зброї, одежі»[591].
Практичний результат державницьких міркувань був таким: Директорія офіційно повідомила французьку сторону про згоду з вимогами союзників «в принципі». Крім того, ЦК УСДРП та ЦК УПСР ухвалили відкликати своїх представників як зі складу Директорії, так і зі складу Ради Народних Міністрів.
11 лютого Винниченко подав у відставку. Щоправда, згодом цей пройдисвіт стверджував, що ніколи не зрікався членства в Директорії[592]. Того самого дня Петлюра надіслав попередньо узгоджений із членами партійного керівництва лист до ЦК УСДРП про «тимчасовий вихід із складу членів Української Соціал-Демократичної партії»[593]. За деякими даними, союзники запропонували Петлюрі просто «зникнути», бо він, мовляв, «не виправдав свого антантофільства і не виконав обіцянки й наказу свого шефа масонської ложи Моркотуна не брати участі у повстанні проти Гетьмана»[594]. Лави соціал-демократичної партії залишив і член Директорії Швець[595].
14 лютого 1919 р. Директорія і Рада Народних Міністрів отримали від французів документ, який мали підписати й оприлюднити від власного імені. У ньому містилися визнання Директорією своїх помилок, прохання у держав Антанти «протекції» для України, передача французькому військовому командуванню права призначати членів Директорії, а також керівництва економічними, політичними, військовими, фінансовими, адміністративними, юридичними та зовнішньополітичними справами УНР «до кінця боротьби з большевизмом».
Директорія мала погодитися з тим, що країни Згоди «при закінченні боротьби з большевизмом поможуть урегулювати питання національні і справу границь» УНР.
Для остаточного погодження умов капітуляції до Одеси відрядили міністра закордонних справ Мацієвича. Під час переговорів представники французького командування відмовилися визнавати державний суверенітет УНР, а також висунули низку додаткових вимог. Головними з них були: усунення зі складу Директорії Петлюри та Андрієвського, призначення нових її членів тільки за згодою французького військового проводу, а також передача всіх українських військ під командування експедиційного корпусу.
Командування військ Антанти брало на себе зобов’язання докласти зусиль, «щоб припинити стан війни між Польщею і військами Директорії», встановити «умови перемир’я», вирішити «питання про Львів», подбати про встановлення «добросусідських взаємин з Румунією» [596].
Всі ці та інші головоломні проблеми мав би розв’язувати наступний, другий за порядком уряд УНР.
Частина XI
Рада Народних Міністрів. Уряд Остапенка
Наразі маємо протоколи 17-ти засідань цього уряду. Перше датовано 14 лютого, останнє — 10 квітня. Протоколи за березень відсутні (вірогідно, засідання уряду не проводились у зв’язку з катастрофічним станом на фронті, евакуацією уряду до Рівного). За цей час міністри встигли обговорити 166 питань порядку денного, тобто в середньому 10 питань на 1 засіданні.
Перше, що зробили батьки цього уряду, — запровадили радикальні зміни до чинного порядку підготовки та ухвалення «законів». Підписаний прем’єром 14 лютого «Тимчасовий закон про порядок внесення й затвердження законів в Українській Народній Республіці» встановлював:
— після підготовки законопроекту в тому чи іншому відомстві він «передавався безпосередньо» до голови уряду,
— голова уряду «по своєму розсуду» (виділено нами. — Д. Я.) передає його для ухвалення або до РНМ, або до новоствореного на підставі цього ж «закону» Кабінету Народних Міністрів (далі — КНМ),