Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
— встановлення добової платні лікарям мобілізаційних комісій у сумі 54 карб. (6 квітня),
— «законопроект про організацію військово-морських сил на побережжі Чорного моря» та «призов до фльоти громадян Наддністрянської України» (виділено нами. — Д. Я.) (8 квітня),
— ухвалення законопроекту «про обов’язкове навчання всіх дітей шкільного віку України» (9 квітня).
У царині зовнішньополітичній уряд або «приймав до відома» відповідні дипломатичні свідчення, або відряджав кудись якісь делегації, наприклад:
— «прийняли до відома» доклад прем’єра Остапенка «в справі переговорів в Одесі» та «телеграми голови місії до совєтської Росії п. Мазуренко від 20 та 21 лютого ц. р.» (22 лютого, зміст доповіді та телеграм невідомий. — Д. Я.),
— «прийняли до відома» інформацію голови уряду «про внутрішнє і зовнішнє становище України» (25 лютого, зміст повідомлення невідомий),
— організаційне питання діяльності делегації на Мировій конференції в Парижі (4 квітня),
— вирішено «вжити негайних заходів для налагодження добросусідських відносин з Румунією» (6 квітня),
— делегувано до Тернополя заступника голови РНМ та держсекретаря «на державну нараду з представниками, делегованими від Антанти» (9 квітня)[601].
Тим часом УНР продовжувала стрімке падіння до прірви. Було віддано Катеринослав, Київ. У перших числах березня було втрачено тимчасову столицю — Вінницю, а також Бердичів, Херсон. 18 березня вийшли з-під контролю черговий тимчасовий осідок державного проводу — Проскурів, 19-го — Жмеринка. Контрольованим залишався лише вузький клаптик території між Бугом і Збручем. При цьому Петлюра і Макаренко опинилися в Рівному, Петрушевич та Андрієвський — у Станіславові. Частина урядових установ та керівні органи політичних партій осіли в Кам’янці-Подільському[602].
5 березня вищезгадані французькі вимоги обговорювалися на черговій Державній нараді у Вінниці. Участь у ній узяли всі члени Директорії (крім Петрушевича), члени РНМ, комісій ТКНУ та представники політичних партій. Ухвалили оповістити союзників про відмову прийняти їхні вимоги щодо відставки Андрієвського та Петлюри і провадити зміни у складі Директорії за бажанням будь-яких іноземних посадовців.
З цим Остапенко та Греков виїхали до Одеси. Повернувшись, Остапенко 14 березня доповів про результати візиту учасникам Державної наради, які зібралися вже в Проскурові. І цього разу Державна нарада не спромоглася виробити принципового рішення з принципового-таки питання: продовжувати чи перервати переговори як з Антантою, так і з Радянською Росією[603]?
І це — в той самий час, коли українські делегати та представники французького військового командування все ж таки спромоглися виробити прелімінарні умови військового антибільшовицького союзу! Однак «цілком раптово і несподівано в останніх числах березня представники французького командування заявили, що переговори про угоду, згідно з телеграфним розпорядженням з Парижа, перериваються <...>».
Уже після евакуації з Одеси учасники подій мали нагоду дізнатися: це сталося під впливом тих європейських політиків, які зображували «всіх українців більшовиками» та агітували на користь Добровільної армії[604]. Очевидно, що така роз’яснювальна робота мала перманентний характер. Але були й інші причини зриву переговорів.
Виявляється, існували два варіанти згаданої україно-французької угоди. Перший, датований 15 січня, був сфабрикований більшовицькими спецслужбами з метою дискредитувати Директорію перед Трудовим Конгресом. Другий, який у різних джерелах датується 21, 24, 26 числами лютого або 1 чи 8 березня, є «достовірним». Але за будь-яких обставин підписання такого документа формально виходило за межі компетенції французького військового командування — отож офіційний Париж і дезавуював цю угоду[605].
Заколоти проти Директорії
Провідники українських націонал-соціалістичних партій, які з тих чи інших причин не потрапили до складу уряду, робили свою улюблену справу — організовували перманентні інтриги і заколоти проти всіх.
У 20-х числах березня Грушевський, Чехівський, Голубович, Степаненко, Мазепа, Ткаченко та інші діячі часів «першої» УЦР нашвидкуруч зрехтували «Комітет Охорони Революції». Від його імені звернулися до Директорії з вимогою негайної зміни політичного курсу та передачі влади до якоїсь міфічної Ради Республіки у складі 9 осіб, яку ще треба було утворити — невідомо з кого і яким чином. Декларація націонал-соціалістичних інсургентів містила якісь фантастичні вимоги типу негайного припинення переговорів представників Директорії та Антанти в Одесі, початку переговорів з більшовицьким маріонетковим урядом України, виведення російських військ з України, розпуску Ради Народних Міністрів та формування нового уряду на ІІ Всеукраїнському з’їзді рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, а також перетворення УНР на УСРР[606].