Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
«На цих горах возсіяє благодать Божа», — сказав апостол Андрій Первозванний, вказуючи на Київські гори. Від безпосереднього учня Христа дістали українці Божу Благодать. Безпосередньо, а не через чужинців спливає Божа Благодать на Україну. Це є змістом багатьох старих українських образів. На мініатюрі (зберігається в Римі) з 1075 року Сам Христос коронує київську королівську пару — Ізяслава та Ірину. На іконах українського Середньовіччя та Ренесансу зображені наші королі з родинами та шляхта, на яких спливає з неба Благодать Божа. На українському прапорі з XVIII ст. (переховується в петербурзькому музеї) зображені запорізькі озброєні кораблі, що пливуть під благословенням Христа. Це все означає на тих образах, що Первозванний учень Христа дав частини свого Первозванства Україні. Цей зміст нашої легенди мусимо взяти як живу історіософічну традицію» (за: Ю. Липа. «Призначення України»).
Існують у світі такі речі, що їх не можуть (хоч би і хотіли) не те що зрозуміти, але й уявити наші слимаки. Не можуть тому, що в їх скалічених матеріялістичним світоглядом душах завмер, атрофувався найголовніший «смисл», що його дав людині Творець, — ВІРА. Ці люди самі викинули найбільше багатство, що його має людина. Самі зробили себе жалюгідними духовими жебраками. Всі матеріялісти є недовірки; вони не вірять навіть і в свою філософію, лиш захоплюються нею в більшій чи меншій мірі. Але й вони визнають існування цього найвищого «смислу» (віри), лиш видумали для нього баламутну назву «інтуїція». Є історичним фактом, що всі ВЕЛИКІ творці ВЕЛИКИХ нових ідей (включаючи і чисто точні) були людьми глибоко ВІРУЮЧИМИ. Москвини є глибоко атеїстичною нацією, і власне тому вони не створили ані одної–єдиної більш–менш великої ідеї, крім «ідеї» великого нищення.
До тих незрозумілих матеріалістам речей належить і віра в Найвищу Справедливість. У 1917 році Бог післав Україні нагоду відновити перервану на 500 років її місію, але Україна (точніше — її еліта) відмовилася ту свою місію поновити. Найвища Справедливість присудила: «Не хочете поновити місію, накладену на вас Богом, то матимете «місію», накладену москвином». Маємо СССР, 15 мільйонів власних трупів і цвинтар на місці найбагатшої країни Европи. Отже, є «місія» в лапках і місія без лапок. А ту без лапок Україна виконувала щонайменше 5000 років.
«Німецький історик J. Engel у своїй «Geschichte der Ukraine» наводить текст заклику українських козаків XVII ст.: «Хто хоче в обороні християнської віри, щоб його посаджено на паль, четвертовано; хто хоче в обороні християнської віри втратити свою голову, зазнати жахливого, нестерпного катування; хто готовий віддати своє життя за Святий Християнський Хрест, хто не боїться такої смерті, — той хай іде до нас».
Український націоналізм поновлює цю місію своїх предків.
Матеріялістичний світогляд не визнає ніяких нематеріялістичних, ірраціональних (нерозумових) духових сил. Він визнає лише ті сили, що їх людина може пізнати своїми смислами; пізнати своїм розумом, що їх може бачити, чути, зміряти, зважити. Визнавці матеріялістичного світогляду, запаморочені успіхами сучасної техніки, повірили у всемогутність людського розуму. Повірили, що людський розум «все може зробити». Повірили, що людина може і мусить змінювати закони природи (встановлені Богом), як лише хоче і потребує. Що більше, повірили, що людина є джерелом, творцем і найвищим суддею навіть духових вартостей; мовляв, сама людина своїм розумом рішає, що є Добро, що є Зло, що є Правда, а що є Лжа.
Ідучи таким шляхом, метеріялістичний світогляд зруйнував саму ОСНОВУ людського життя і співжиття — віру людей у Найвищу НЕЗМІННУ правду і страх людей перед КАРОЮ, що її накладає вона за переступи. Знищивши у людей віру в Бога, матеріялістичний світогляд знищив і страх людей перед карою Божою. А власне цей страх перед карою ВСЕВИДЯЧОГО Бога протягом тисячоліть стримував двоногого звіра від звірячих вчинків. Найліпшою ілюстрацією цього є бестіяльні мордування мільйонів не лише чоловіків, але й жінок і навіть дітей москвинами, німцями, жидами за останні 40 років.
Сучасна людина стала, таким чином, сама собі Бог і сама собі суддя. В матеріялістичному суспільстві кожна людина має право рішати: що є моральне, а що не моральне; що є справедливе, а що не справедливе. Наша приповідка каже: «Що голова — то інший розум». Отже, в світі повстало стільки «моралей», стільки «справедливости», стільки «правд», скільки є хат. Людина і людство стали на шлях духової анархії, духової дегенерації, яка вже призводить, як бачимо на власні очі, до нечуваного озвіріння, схудобіння, божевілля сучасних цивілізованих націй, які щораз швидше котяться вділ до культурного позему первісної мавполюдини, людожера. На наших очах повторюється знаний нам з історії цикл упадків культур.