Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Суб’єктно-об’єктний характер літературного процесу
В онтогенезі важливим аспектом є встановлення суб’єктно-об’єктних — синівсько-материнських, синівсько-батьківських, чоловічо-жіночих, батьківсько-материнських і т. п. відношень, що відображаються у філогенезі. Як відомо, рання фаза психосексуального розвитку, за Фройдом, автоеротична і нарцистична, а з вибором об’єкта й об’єкт-лібідо пов’язаний новий етап психологічного розвитку до психічної зрілості. Результати інфантильного вибору об’єкта проектуються на зрілий характер людини. Метаморфози статевої полярності під час інфантильного сексуального розвитку, згідно з психоаналітичною теорією Фройда, виявляють перевагу чоловічого як активного, суб’єктного. Сутність цієї метаморфози у класичному психоаналізі позначена певними етапами, на яких може відбутися інфантильна фіксація. Повноцінний розвиток стадіології прямує до народження свідомої мужності та свідомої жіночості:
1) перша протилежність вводиться моментом вибору об’єкта, що передбачає біном «суб’єкт — об’єкт» (дитина — мати);
2) на прегенітальній садистсько-анальній організації ще не йдеться про чоловіче і жіноче, але вже домінує протилежність «активна зона — пасивна зона»;
3) на інфантильній генітальній організації існує чоловіче, але жіночого ще немає (примат фалоса), тому опозиція тут означає «фалічне тіло — кастроване тіло»;
4) закінчення психосексуального розвитку означає встановлення сексуальної полярності — «чоловік — жінка». «Чоловіче вміщує суб’єкт, активність і володіння пенісом, за жіночим залишаються об’єкт і пасивність»[152].
Проектуючи цю модель на гендерний онтогенез, можна прочитати психоісторію через еволюцію чоловічого національного Его і жіночого національного Его, що передбачає національні пошуки їх духовного синтезу або імперську провокацію розщеплення. У національній антиколоніальній психоісторії матимемо гендерну психоісторію, яка виходить з концепції провідного синівського письма, що несе в собі батьківський код, і маргінального дочківського, що бунтує в цьому дискурсі, прагнучи до його модернізації відповідно духу часу.
У психоісторії імперської літератури характер, що займає панівне становище у культурі, витісняючи інші національні характери, моделює відношення суб’єкта з об’єктом як масковане бажання влади. Так, у теорії Смирнова романтизм означає, що суб’єкт перетворюється у свою протилежність, коли домагається об’єкта, тобто самокаструється. Для реалізму суб’єкт аналогічний іншому у своєму зв’язку з об’єктом, тобто тотожний; у символізмі суб’єкт є нездатним знайти об’єкт, що викликає апокаліптичний страх; в авангарді суб’єктне передбачає садистську негацію знайденого об’єкта, у соцреалізмі суб’єкт дошукується об’єкта у процесі мазохістської імітації; у постмодернізмі суб’єкт і об’єкт еквівалентні[153], тобто досягають бажаного для імперського суб’єкта злиття, нівелювання.
Російська і українська літератури: психоісторичне розрізнення
Теорія психоісторії російської літератури І. Смирнова закономірно вибудовується на синтезі психоаналітичного вчення про онтогенез і філогенез, що дає змогу усвідомити причинно-наслідковий розвиток літературного процесу, однак тлумачення подається з позиції імперського бажання. Вона цікава тим, що постала на закономірному для неї порушенні коду психоаналітичної теорії, яким є едіпів комплекс[154]. Як відомо, того, хто порушував код, З. Фройд не вважав психоаналітиком. Тобто в особі І. Смирнова можна бачити імітацію психоаналітика, який для розбудови російської психоісторії активно використовує перверзію, адже імперіалізм і є такою психологічною перверзією.
В основі психоісторії Смирнова лежить порушення психогенезу, що означає насамперед порушення табу, внаслідок чого певна стадія психогенезу абсолютизується і виступає як ціле, що означає народження патології та історії. Патологічність та історичність Смирнов розглядає як дві сторони кожного окремого характеру: «Історія культури є поступова актуалізація всіх культурогенних характерів, звільнення кожного психотипу від сумнівного зв’язку з його патологічним двійником, рекреація свідомості, перетворення свідомості»[155]. Але ставлення до історії як прихованої патології веде І. Смирнова до твердження, що едіпів комплекс є тупиком, в який може зайти теорія психоісторії[156].
152
Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. — С. 710.
153
Смирнов И. П. Психодиахронологика. — С. 12.
154
Див.: Про код психоаналітичної теорії: Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. — К., 2003. — С. 37—45.
155
Смирнов И. П. Психодиахронологика. — С. 94.
156
Там само. — С. 87.