Попід Кичерами та над потоком
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Publisher Petro Yamniak. 9 Lincoln PI., 'Clifton,N.J. 07011,USA
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Попід Кичерами та над потоком». Краткое содержание книги:
Василь Лев
В травні Боя породила котенят.
Звісно, скінчилися лови й походи. Боя мусіла кормити малечу. Ставала знову мила та ніжна й ласкава до людей. Вона ж цілих два тижні залежала від їхньої волі та від їхніх харчів. Пізніше не скоро могла покидати малих і шукати самостійно харчів. Тому й дозволяла брати малих до рук, не зводячи тільки з них очей. То знову вилизувала їх дбайливо.
В цьому році Бої залишили тільки одне. З ним вона примістилася в хаті своїх приятелів, псів. Мали ж вони теплу, затишну буду, а там і горище з малесеньким віконечком. На горищі було трохи сіна, а головне: було захисно й безпечно від ворогів. Все ж веселіше, бо можна було побачити ціле подвір’я і поїсти дечого разом із собаками, зістрибнувши зі свого горища. От і замешкала Боя в віконечку собачої буди.
Мала, тигросмуга Мицка ссала й росла. Вона вже незабаром прозріла й сонними, немовлячими очима стала глядіти в світ. Притулилася до маминого, теплого боку й розглядала зелень та сонце й жмурила нові очка до моря блакиті, що її срібний ранок розливав на світ. Все таке нове й цікаве! Хвилюють трави, літають мухи й птахи, а пси й люди вештаються по подвір’ї. Ах, ці пси! Мама знає їх так добре й зжилася з ними. Але Миценька принесла на світ страх і нехіть до собак. Вона має в крові котячу ворожнечу до собачого роду.
Буває: мама спить, але Мицка пильно розглядає світ.
Скоро біжать дні котячого, немовлячого життя. Іншим разом уже котеня бігає, але Мицонька виховувалася на горищі, де важко було обернутися. До землі ж високо та ще й просто між псів!
Частенько вже мама покидає малу, йдучи за власними справами. Мицка ж, якщо не спить, то нудьгує і жалісно м’явчить. Так хочеться піти за мамою! Ставала ж Боя під віконечком і кликала заохотливо. Вона й показувала Мицці, як скачуть в долину. Ах! Але ж важко як, страшно й небезпечно! До того ж просто між псів…
Мицка росте, мами так часто немає в хаті! Мицонька мусить сидіти сама. Розглядає пильно собак та їхнє життя. Буває, стане котрийсь на дві ноги й поцікавиться Мицкою. Мішенька навіть рад би полизати самітню Мицоньку й попестити її своїм вогким, чорним носом. Стоячи на двох ногах, він скавулить ніжно й вкладає голову в віконечко горища. Але Мицка плює і задкує в темний куток.
Як же Боя вертається. Мицка успокоюється. Вона кидається передусім ссати. Коли ж Боя втомлена засипляє, Мицка стає при мамі сміливіша. Світ такий цікавий! Мицка стає в віконечку й пильно розглядає курчат, що з гамором пасуться на траві. Мицка чує в жилах кров тигросмугого батька: стрибнути б та одне за шийку!
Врешті велика пригода: над самою головою зашорохтіли крила! Горобець летить! Мало того: він сів собі на дашку над Мицчиним носом, вертиться і поцвірінькує. Він зовсім не боїться псів, ні курок. Виїдає цим і тим харчі з-перед носа. Тепер сидить над Мицкою на досяг сивої лапки! Мицка: одна увага, запертий віддих! Ловецький інстинкт всевладно грає в жилах малої хижачки. Чатує…
Горобець підлітає та камінцем спадає на землю, на беріжок собачої миски. Мицка: забуває висоту, псів, страх і стрибає в долину!
Як плаче бідна мала Мицонька! Як товчеться серденько! Мицка робить кілька карбульців по траві, плачучи жалісно. Мама надбігає звідкілясь, закликана немовлячим квилінням. Теплим маминим язиком вилизує Мицоньку, обертає з боку на бік і пестить спину, животик, голівку. Примуркує заспокійливо: нічого ж не сталося, а все ж не погано, що Мицонька вже на землі. Мицка підводиться на смішні, куці лапочки й ставить перші, несмілі кроки. Щастя, що псів нема близько!
Боя йде передом і милим, м’яким «мр, мр» кличе Мицку. Обі йдуть на поле, де хвилюють зелені трави. Перед ними світ і життя повне пригод і ловів.
ХХІV. З НАПЛЕЧНИКОМ
Останнього дня перед першим Старий Пан вибирався до Львова. Поїзд відходив о шостій вранці, а приїздив о десятій. Кілька літ уже пан Николайчук відбирав свою пенсію завжди так само й у тій самій порі. Доки жив у Львові, чекав він листоноші в хаті. Було це зправила так біля полудня. Відбирав гроші, підписував переказ і завжди давав післанцеві злотого, чи там два на пивне. Так було роками. Тепер ця дія відбувалася так само: Старий Пан не казав собі посилати грошей на село, тільки ж знову відбирав їх у Львові. Якісь справи завжди траплялися та й поїхати подивитися, що Стефа робить, все ж треба. Стефа була службовкою в земельному Банку й її життя плило доволі упорядкованим ладом. Мала вона нареченого, оцього Влодка, що ми вже про нього згадували, та заміж якось не спішилася.