Попід Кичерами та над потоком

ХХІІІ. ПЕРШІ КРОКИ

Гула зима.

Холодний, білий сніг не дозволяв Боїним лапкам на далекі проходи. Вони мерзли в подушечки. Боя стріпувала обережно сніжинки та верталася чимскоріше в хату. Хоч її кожушок грів, але лапки таки мерзли. Цілі дні й ночі Боя пересипляла на печі, а в її зелених очах дрімав сон далеких, теплих країн прабатьківщини.

Зі сну будило її тричі в день журкотіння молока, що його переливали зі скіпця до горщиків. Боя смаковито простягалася та пружко зіскакувала з печі. Ніжно муркотячи, ласилася до ніг господині. За хвилину її рожевий язичок хлептав тепле течиво.

В полуднє вона прокидалася від гомону ложок і тарілок. Спершу підводила голову й, прижмуривши очі, вітрила. В пахощах їжі вона розбіралася, що її пан мав на обід. М’ясо лоскотало жадібно її ніздрі й вона скоро зістрибувала з печі й за хвилинку сиділа на беріжку стола.

Вузесенькими шпаринками зіниць водила пильно за пановими руками. Тут їй звичайно перепадало дещо смачне. Як же ждати було надто нудно, тоді Боя підходила до пана й тручала головкою його лікоть, приспівуючи ніжно відвічну пісеньку котячого голоду.

За хвилину пси гляділи заздро з-під стола, як Боя їла з панової руки соковиті кусочки м’яса.

Після обіду вона спала знову до вечірнього молока. На дворі бушували сніги-негоди, припікали морози, але Бої було тепло й нудно-сонно. Інколи вона переривала собі нудьгу-сон невеличкими ловами на мишей. Робила це більше для розваги, як з голоду. Мабуть теж гаряча, жива кров була необхідним харчем для Боїного пружкого тіла. В коморі, стайні, чи шпихлірі сіяла вона пострах сірим, метким мишкам. Нехай не забувають, що Боя неподільно володіє в цілому господарстві!

Настала весна. Раннє, яскраве сонце заглянуло на піч. Боя прокинулася і, сидячи на печі, гляділа цілими годинами у вікно. Інколи сходила з печі, перейшла трохи по розмоклому полі, понюхала повітря, розглянула пусті поля і знову верталась у свояси. Скрутившися, засипляла, ждучи повороту літа, мишей і пташні та нових пригод.

Як же часто від неї залежали господарські справи! Нехай спить скручена, носом догори — люди кажуть: «Буде сніг — кітка спить носом догори!» Нехай довше забавиться поза хатою, чи в коморі — заглянувши пусте місце на печі: «Ов! Буде весна, бо кітка пішла на лови!» Як же довгі слоти миють поля і куряться верхами гір, ніхто не сміє сказати, коли буде погода, тільки одна Боя. Вона злазить з печі, миється чистенько й збирається на прохід. Тоді всі тішаться, виглядають через вікно й є певні, що буде вже погода. І є.

Так, Боя знала, що вона дуже важна особа в господарстві, й це надавало їй самопевної поваги й котячої гідности. Теплий, ясний березень збудив її до ловів і нового життя. Тепер Боїні ночі були далекими й незбагненними пригодами. Вона несла дань відвічному інстинктові та жадобі. Вранці вона верталася змерзла, зарошена й стомлена. Після мисочки молока, западала в кам’яний сон. Може в ньому ще раз переживала нічні пригоди? Може бачила бурого, тигросмугого кота, що з’явився в нічній глуші й зникав як привид?