Попід Кичерами та над потоком

Є в долішньому кінці таке жерело, що вода з нього б’є та нафтою смердить. А пани возьмуть собі горнята та й ідуть пити тоту воду, що навіть їміня не пило би. Та й ще друга вода є в лісі, за великим мостом. Та вже зігнилими яйцями смердить. Но то віддавна всі знають, що то вода гістцьова. Як кого руки та ноги ломлять, то файно в тій воді купатися. Як хто на очі боліє, то йде до тої води промивати. Але мус щось за собою лишити, аби хвороба не вернулася. То там коло води різних шматок накидали: кусок сорочки, кусок півки, й так різні шмати. Аби ся челядина хвороба відпустила. А пани тоту воду п’ють. Але в панів нічо, як у людей!

А на Спаса зачне падати дощ, часом попадає та й стане. Але бо іншим разом таки паде й паде. Тоді пани зачинають нудитися, через вікна виглядати й все питаються, чи буде погода. Й хоч ґазди обіцяють погоду, та слота йде низько горами, дрібна холодна мжичка сіє по полях, а холодний вітер колотить жовтіючі вівси. То вже зачинають пани вибиратися в дорогу. Нині їдуть тоті від Вальтера, завтра з тих віліїв, що під лісом, «Марися» і «Стася». А потім уже всі їдуть, бо то ніби діти до школи та й тоті пани ніби якусь роботу мають. То вже знову фірманка за фірманкою. Потяги довше стоять, ладують речі. Ще ви не оглянулися, а вони вже й від’їхали. Не довго тото було, але й то добре.