Попід Кичерами та над потоком
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: Publisher Petro Yamniak. 9 Lincoln PI., 'Clifton,N.J. 07011,USA
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Попід Кичерами та над потоком». Краткое содержание книги:
Василь Лев
Обі кітки повні, обважнілі. Боя ввесь час поза хатою, на ловах. Днями й ночами вона чаїться на горобців, ловить мишей, їсть багато. Прийдуть же важкі дні. В хату заходила Боя вранці напитися теплого молока й поспати на печі. В той час Фік повний як струк дорідного бобу, не покидав хати. Він цілий день вилігувався на сонці й дбайливо вилизував свій м’який, сірий животик. Під час обіду сидів на колінах своєї пані й обережно м’якою, сірою лапкою сягав по куски м’яса на тарілці. Коли ж йому погрожували й лаяли, тручав пестливо лобиком і муркотів примирливо. О! Ця киця була пестійкою і їй усе було вільно. Після обіду лягала знову в гарячому, літному сонці й годинами вилизувала себе, муркотячи привітливо, опісля ж дрімала із спокоєм сповненого лона. Їй було байдуже до Боїних діл, до цього, що не раз вона приносила в зубах мишу, або її носик був замазаний кров’ю горобиних писклят. Фікові дні плили спокійно в сонній ситості дожидання.
Боя непокоїлася. Діставшись на панові коліна, терлася до його ліктя і жалко нявкотіла. Її гладили, просили покластися на колінах, принесли молока. Але вона не могла влежати, не хотіла їсти, а в її широкорозкритих очах стояв тваринний, німий жах. Тривога та біль гнала її до людей, наче б мала в них знайти поміч. Так, Боя мала родити, це зрозуміли люди, але й може скоріше від них зрозуміли це інші тварини. Пси обнюхували Бою та занепокоїлися. Боська спочутливо лизала кітку по спині й по голові, а вона терлася до її ноги й нявкотіла. Щур лизав її і скомлів ніжно, розщибаючись з почутливости та уважливости. Мішенька, малий шмаркатий пестій мабуть небагато розумів з усього. Він бігав кругом усіх, побрішкував весело й його добродушні оченята були повні радости й дитячої безтурботности. Навіть стара, вередлива Мімі вилізла зі свого ліжка й підійшла до цієї громади приятелів. Докладно й поважно обнюхала Бою, при чому виглядала на стару, досвідну повитуху, пчихнула й байдуже вернулась у хату. Хіба ж їй це новина? Вона вже стільки разів переживала те саме…
Бою віднесли на оборіг, де на м’якому, запашному сіні вродила троє котенят. Тепер для Бої настали дні материнства. З посвятою, в голоді плекала свою малечу. Ні на хвилину не сходила з оборога, затривожена за життя дітей /попереднього разу їй відібрали їх та потопили/. Треба було їй приносити їсти. Коли зачула скрипіння драбини, зголошувалась муркотінням, а за миску теплого молока й кусень хліба /з маслом і завбільшки, як для голодного робітника/ її очі висказували зворушливу, майже людську вдячність.
На долині скавуліли пси й жалібно побріхували. Вони скаржилися: їм так хотілося відвідати Боїних малих! Але ж драбина, страшна драбина!
За два дні Фік уродив двоє тигренят. Ніхто не знав і не бачив де, й коли. Вранці Фік прийшов утомлений і порожній і ляг на печі. Там занесли йому молоко, він напився, вилизав смугасту шерсть та й заснув. А діти, Фіку, де діти? В шопі на тринні мерзли й квилили жалібно тонесенькими голосками. Такі тендітні, безпомічні котячі новородженці… Не помогло то. Фіка замикали в шопі з дітьми. Він нетерпляче струшував зі себе голодну малечу та втікав отвором під покрівлю. Так, Фік заявив, що дітьми не буде піклуватися і загалом… свідоме материнство було йому чуже. Поклався на сонічку й вилизував свою шовкову шерсть.
Холодно було котячим немовлятам на оборозі. В горах же ночі студені. А далі з прохарчуванням клопіт. Хто хоче кілька разів денно виносити харчі на оборіг? Боя це зрозуміла. Одного ранку появилася в кухні. Прихапцем з’їла молоко. Але це не була її ціль. Вона стала кликати. Підходила до дверей, кличучи, оберталася що кілька кроків та вела до оборога. Мабуть, чи не сталося що злого дітям? Але ні! Вони були цілі й здорові. Чого ж тоді треба Бої? Незрозуміло!
… оборіг високий, а драбина стрімка…
На другий день вранці Боя поносила дітей до кухні та поскладала до Міминого ліжка.
Яким чудом вона злізла з дітьми в зубах по стрімкій драбині? Бідна, відважна мати! О! Відважна. Не просила й не питала Мімі, чи вільно зайняти її ліжко. Щаслива й рада цілому світові, кормила малих. Хай Мімі тільки спробує домагатися своїх прав! Але Мімі не пробувала. Вона знала, чим то пахне…
Напів замерзлі й заморожені Фікові діти принесено до хати. Їх віддали під Боїну опіку. О! вона чудова мати. Не даром же її малеча вилизана, чиста й сита. Як незрілі каштани, латасті й лискучі три валочки тулилися до теплого маминого черева. Рожевими, малесенькими лапочками місили мамину грудь, а смішні, червоні писочки ссали тепле молочко.
О! Боя добра мати. Вона вилизала, огріла й пригорнула Фікових немовлят. Два тигрики жадібно приссалися до матірних грудей…