Попід Кичерами та над потоком

ХХVII. ПО СЕЗОНІ

Николайчук теж винаймив свої чотири кімнати. Щоправда, попередніх років він теж віднаймав їх, але тепер він вирішив прийняти літників з харчем, щоб трохи більше заробити та й щоб у кухні був спокій. Кухня одна. Шоправда з двома печами, але звичайно господині не погоджувалися і було з тим немало мороки. Тож тепер господарив Старий Пан і Ганя. Треба сказати, що Старий Пан розумівся на куховарстві зовсім добре та й Ганя варила не погано. Але найтяжче було з постачанням харчів. Були дні, що м’яса ніяк дістати не годен, а на безм’ясний харч літники нарікали. Тому приходилось господареві їздити з оцим своїм наплечником до Самбора. Нового, чи Старого, чи до Турки й на своїй старій спині носити тягарі. А потім стояти при кухні, одне мішати, друге смажити, чи варити. Вправді Ганя дістала на літо помічницю, жінку Андрія Кисиличина, та вона тільки й робила, що воду носила, картоплю лущила, чи яку ярину чистила. Доволі було й тої роботи. Решту: випікати й виварювати й подавати, це вже господарська справа. Правда, потім ще посуду вона змивала. Невеликі прибутки мав Старий Пан з такого підприємства. Бо ж відомо, що пансіон оплачується тільки на більшу скалю. Проте, все ж таки трохи грошей вплинуло. Усі відідхнули з полегшею, як літники від’їхали. Хату прибрано, дощі покінчилися. Зачинався гарний, золотий вересень. Дехто з дітей волів приїхати до батька в таку пору. Вдома вже було тихо, вигідно, було доволі місця. Й вересень мав свій чар. У саді вже золотилася оця пізна відміна боровиків, з темними шапками на товстих пеньках. Їх називають у нас жнивними, чи жнивняками. Стефа любила цю пору найліпше. Обоє вони з батьком любили йти до ліса на гриби, де завжди були змагання, хто перший найде гриб і кому ліпше пощастить. Треба сказати, що батькові везло дуже добре, хоч і Стефа уміла збирати гриби. Золоте, ласкаве сонце, вже не таке гаряче, як у літі, вигрівало пухкі, сито зелені мохи й малювало на бронзово капелюхи грибів. Вже де-не-де по одному викотився на мох кругленький помаранчево-рожевий рижок, але для них ще зарано. В другій половині жовтня Стефа приїде й тоді разом з батьком робитиме велику заготівлю рижків на зиму й для себе й для сестер.

На зрубах і в ярках до сонця вже зріють ожини. Тяжкі грозна соковитих, запашних ягід хиляться аж до землі. Договорившись з якою Касею, чи Настунею. Стефа йшла на ожини. Поринала в ожинники між гірські трави й зілля, що пахнуло терпкаво-солодко. Ліс шумів і пахнув розігрітою живицею. Чмелі заходилися біля жовтих квітів медунки. А там уже й зацвив темносиній терлич — ґенціяна. Великі його кущі ґранатовіли чашами глибокосинього квіту. Вертаючися з лісу. Стефа несла завжди в’язанку отих квіток і везла їх із собою до Львова.