Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— А ви, Джо? — спитала нарешті Керол. — З вами теж траплялися цікаві пригоди?
Білл не забарився прийти на поміч товаришеві.
— Які там у нього пригоди! — рішуче заперечив він. — Джо десять років прослужив у машинному відділенні одного вантажного пароплава і знав тільки кидати вугілля в топку. Не було в нього ніяких пригод, правда ж, Джо?
— Чого не було, того не було, — погодився Джо, вдячний своєму дружкові за порятунок.
— Він навіть не вміє орієнтуватися по карті, чи, скажімо, канат зростити, — вів далі Білл, користуючись нагодою заздалегідь відвернути від приятеля випробування, які могли йому загрожувати,
— Чого не вмію, того не вмію, — знову погодився Джо.
— Він не більш як сухопутний моряк, — провадив далі Білл. — Джо вам не скаже, де ніс, а де корма, отож не дивуйтеся, якщо він не буде таким корисним для вас, як я.
Керол засміялася.
— По-моєму, в машинному відділенні теж люди потрібні, — доброзичливо мовила вона. — Інакше пароплав і з місця не рушить.
Тим часом Майкл стояв за штурвалом і вів катер на великій швидкості, випереджаючи відплив, а Пітер розіклав на столі карту й уважно розглядав її.
— Ні слова, — прошепотів він Майклові на вухо. — Не треба ризикувати, щоб жоден звук не долинув до них по вентиляційній трубі. Нехай навіть не підозрюють, що можна підслухати їх через неї.
О пів на дев'яту Джіл і Керол вже були на палубі — вони загорали на сонечку. Моряки ж, вирішивши не псувати гарного враження, яке вони справили на дівчат, заходилися мити посуд. «Норець» саме минав пристань в Тілбері. Біля набережної стояв величезний лайнер — на нього сідали пасажири. Двоє смаглявих моряків, що стояли на кормі, схилившися на поручні, помахали руками малому суденцю. Майкл у відповідь так само привітав їх.
Протягом однієї чи двох миль було дуже неспокійно — безперервно снували буксири, але Пітер порадив Майклові триматися якомога далі від них, і катер майже не гойдало на хвилях. Невдовзі гирло поширшало, і на річці стала спокійніше. Ще годину-другу вода була каламутна, але поступово вона почала набирати голубого кольору — кольору справжнього моря.
Білл повернувся до стернової рубки, і Пітер не шкодував про це, бо упродовж обох берегів гирла карта показувала мілини, заболочені місця, кістяки затонулих суден. Пітер став по один бік моряка, а Майкл — по другий і обидва уважно стежили по карті за просуванням катера, запам'ятовуючи найдрібніші деталі дороги.
Нараз Майкл вийшов із стернової рубки і спустився в люк. Хлопець хотів перевірити, що робить Джо, бо йому раптом спало на думку, що той може скористатися нагодою, щоб понишпорити по всіх закутках, шукаючи інформацію про шифр. А вони залишили розшифровані записи в папці з поштовим папером у шухляді носової каюти, і цілком ймовірно, що Джо міг…
Але Майкл даремно тривожився. Джо й на думку не навернулося, що можна скористатися такою нагодою. Всі його зусилля були спрямовані на те, щоб справити на дівчаток хоч би таке враження, як Білл своїми вигадками про геройські вчинки на морі. Джо вирішив перевершити приятеля, показавши високий клас роботи в камбузі.
Не те, щоб він дуже полюбляв прибирати та наводити блиск. Навпаки, він ненавидів таку роботу. Протираючи ганчіркою й пастою крани, каструлі, примуси і навіть перегородки, він роздратовано буркотів щось собі під ніс і так був заклопотаний, що й не почув, як Майкл спустився навшпиньки сходами, тихенько підійшов і став позад нього.
— Брехун! — бурмотів Джо, оскаженіло тручи жирну пляму на алюмінієвій обшивці біля раковини. — Паскудний брехун! Зарозумілий, чванькуватий, пихатий брехун! Іди до дідька! — І сердито мазнувши ганчіркою, він нарешті стер пляму.
Майкла це здивувало, проте він не міг утриматися від сміху й пирхнув. Джо аж здригнувся з несподіванки.
— Ну й злякав ти мене! — сказав він, обернувшись.
— Вибачте, будь ласка, — перепросив Майкл усміхаючись. — Цікаво, з ким це ви розмовляли?