Янові скарби

— Мерщій! — крикнув Майкл. — Хтось із них іде сюди. Удамо, що готуємо сніданок. — Він прожогом кинувся в камбуз, а Пітер почав розкладати на столі тарілки та виделки. Ту ж мить відчинився люк, і Джо ступив на східець трапа.

Пітер звів на нього очі і, приховуючи свої справжні почуття, по-дружньому кивнув йому головою.

— Може, з нами поснідаєте? — запропонував він. Але Джо відмовився і пояснив, що Білл послав його спитати, чи немає в них морської карти.

— В нижній шухляді, — сказав Майкл. Він поклав збивачку для яєць, що була у нього в руках, і дістав карту. — Ось. Це карта гирла Темзи.

Джо подякував, взяв карту і повернувся до стернової рубки.

Щойно він зачинив за собою люк, як задні двері камбуза відчинилися, і на порозі виросла Джіл в піжамі.

— Урра! Прокинулася нарешті! — засміявся Майкл. — От як довіряти дівчатам! Сплюхи, приходять, коли вже все готове.

— Я не знала, що ми вже відпливли, — сказала Джіл, позіхаючи. — І Керол не знає.

— Відпливли? Мені це подобається! Та ми вже пливемо три години. Майже проминули доки. Он глянь сама!

Джіл виглянула в ілюмінатор і потяглася.

— Не знаю, чого це я так розіспалася.

— Мабуть, балакали цілу ніч з Керол, — зауважив Майкл.

Джіл підійшла до Пітера.

— Доброго ранку, Пітере! — привіталася вона.

— Радий, що ти вже встала, — відказав Пітер. — Ми не будили вас, бо не було нагальної роботи. Швиденько вдягайтеся та будемо снідати.

Майкл виявився неабияким кухарем, і всі четверо, посідавши навколо столу в носовій каюті, усмак поснідали його яєчнею.

— Як там наші матроси? — спитала Керол, закінчуючи снідати.

— О, вони почуваються чудесно, — відповів Пітер. — І справді — гарні хлопці. Правда, Майкле? — Він підморгнув братові в той момент, коли дівчатка на них не дивилися.

— Авжеж, вони молодці, — підтримав його Майкл. — Кращих і не знайти. Татко був би дуже задоволений, якби довідався, що такі досвідчені моряки пливуть з нами. По-моєму, вони йому сподобалися б, правда ж, Пітере?

— А певно.

— А то нічого, що їх залишили самих нагорі? — спитала Керол.

— А що ж тут такого? — відказав Пітер. — Вони чудово виконують свої обов'язки. Снідати збираються після нас. Може, ви з Джіл почастуєте їх сніданком, а ми з Майклом підемо на палубу.

— З задоволенням, — відгукнулася Джіл. — Моряки, певно, цікаві люди.

— О, дуже, — погодився Майкл і підвівся, відсунувши стілець. — Особливо ці двоє. До речі, ми вже знаємо їх імена. Того, що в береті, звуть Джо, а другого — Білл.

— Ми приберемо зі столу, — сказала Керол. — А ви йдіть нагору і пришліть сюди Білла й Джо.

Як і передбачав Пітер, все йшло пречудово. Невдовзі обидва моряки сиділи в затишку каюти, а дівчатка щиро пригощали їх. Джо і Білл намагалися справити якнайкраще враження. Джо навіть берет скинув і вийняв гребінця, щоб причепуритися до сніданку. Він був не дуже говіркий, зате Білл одразу ж почав розповідати про свої пригоди на морі. Більшість з них — чистісінька вигадка, бо служив він всього лиш матросом на траулері. Але й того, що він знав про кораблі й мореплавання, було досить, щоб вигадати хвилюючу історію про те, як його викинуло за борт під час жахливого шторму, коли в Північному морі зіткнулися два пароплави, і він єдиний з усієї команди врятувався, добравшися плавом до землі. Дівчатка жадібно слухали його розповіді і з щирим захопленням дивилися на морського вовка, що зазнав стількох пригод, але завдяки своїй мужності й силі завжди виходив переможцем.