Янові скарби

— Чудово! — вигукнув він. — Такого задоволення на Темзі не дістанеш.

Джіл виглянула у задній ілюмінатор. Вузенька смужка англійського берега давно вже зникла з обрію, і море попереду здавалося страшенно широким і пустельним.

— Пітере, ти певен, що наш компас справний? — спитала Джіл.

— Цілком. — Пітер пильно вдивлявся в горизонт попереду і раптом показав рукою. — Гляньте! Корабель!

Невдовзі вони ясно побачили пароплав, що швидко йшов їм назустріч. Якби Майкл знав, з якою швидкістю судна перетинають Ла-Манш і які хвилі при цьому піднімають, то, можливо, не підходив би так близько до пароплава. Але бажання хоч трохи побути поруч з великим судном, а також проста цікавість примусили Майкла повести катер на відстані якихось вісімдесяти ярдів від пароплава.

На палубах юрмилися відпочиваючі, багато пасажирів стояли біля поручнів і спостерігали за малим суденцем,

— «Інвікта», — прочитав Пітер. — Цей пароплав регулярно ходить через Ла-Манш. Ми йдемо правильним курсом. — Він був явно задоволений своїми успіхами в навігації.

Дехто з пасажирів замахав їм рукою, і команда «Норця» теж привітала їх у відповідь. Діти так задивилися на величезне судно, що ніхто з них не помітив, як перша хвиля, піднята пароплавом, наскочила на «Норця». Зненацька їхнє мале суденце стало дибки, і всіх шпурнуло до задньої стіни стернової рубки. Таця з чайними чашечками злетіла зі столу й гримнула об підлогу, слідом за нею — карта й компас. Наступної миті всіх кинуло вперед, бо катер опустився на хвилі вниз. Мотор заревів мов несамовитий: гвинт вийшов з води й обертався в повітрі.

Джіл зойкнула, боляче вдарившись об стіл, а Пітер опам'ятався і повернув штурвал ліворуч. Але було вже пізно: друга хвиля, хоч і менша, наздогнала «Норця» раніше, ніж він вирівнявся. Маса темно-зеленої води піднялася високо і з страшною силою ринула на стернову рубку. Суденце здригнулося, наче з переляку, але рубка витримала удар, і «Норець», через борт якого стікала вода, нарешті вирівнявся.

— Пітере, я більше не можу переносити цього! — закричала Джіл, чіпляючись за стіл.

Але наступні хвилі були вже менші, і невдовзі хитавиця перейшла в звичне кільове погойдування, яке теж поменшало завдяки кормовій хвилі від пароплава.

Керол мовчки стала навколішки і почала збирати жалюгідні рештки чайних чашок та блюдечок. На чайнику відбився носик, печиво розлетілося по всій рубці.

— Отож-бо й є, — сказав Пітер, полегшено зітхнувши. — Вік живи, вік учись. Іншим разом триматимемося далі від пароплавів. — Він нахилився, витяг з-під черепків карту і витер її хустинкою.

— Гляньте! — показав він рукою. — Джіл! Керол! Дивіться!

Праворуч невиразно мріли крізь серпанок обриси величезного мису з високими стрімкими скелями.

— Франція! — радісно скрикнула Джіл.

— Мис Грі-Не, — зауважив Пітер, глянувши на карту. — За півгодини ми будемо в Кале.