Янові скарби

— Білл — справжній моряк чи був моряком, — пояснив Пітер. — Він добре знає карту і курс, яким ми пливли. Я навіть радий, що ми не відразу виявили їхню належність до тієї зграї, яка полює за скарбами. Завдяки йому я тепер розуміюсь на навігації набагато краще, ніж тоді, коли ми вийшли з Тедінгтона.

— А Джо нам гарненько видраїв каюти, — додав Майкл. — Як на мене, то вони ще досить чесні шахраї порівняно з іншими.

— Ну, звісно, — засміявся Пітер. — Але це не означає, що вони не можуть бути небезпечними.

— Добре, що все скінчилося, — полегшено зітхнула Джіл.

— Я на це не покладався б. Зрештою, коли на карту поставлено кілька мільйонів, вони, звичайно, не вийдуть з гри тільки тому, що один з них викупався.

— То правда, — погодилася Керол.

— Пітере, а як же тепер з бензином? — спитала Джіл. — По-моєму, ти збирався заправлятись пальним в Рамсгіті. І ще ми хотіли взяти трохи грошей на пошті. Крім того, ти ж залишив у порту канати.

— Я знаю, — кинув Пітер. — Але нічого не вдієш — ми не можемо ризикувати й повертатися назад. Нас там напевне затримають.

— А чи не можна зайти в Дувр? — показав на карті Майкл. — Він же зовсім близько.

Але Пітер похитав головою.

— Ні, — твердо мовив він. — Вони можуть дістатися туди раніше за нас. Боюсь, що ми на якийсь час уже розпрощалися з Англією. У нас досить бензину в запасі, і ми негайно рушимо прямо через Ла-Манш.

— Не подобається мені це діло, — сказала Джіл.

— Тепер уже пізно міняти рішення, — відрубав Майкл. — Ми вже пливемо.

— Звичайно, пливемо, — підтримала його Керол, обнімаючи Джіл. — Більше того — ми першими знайдемо Янові скарби. Ходімо, Джіл. Спустимось униз і приготуємо чай.

Чай пили всі разом у стерновій рубці. Хліб у них весь вийшов, але лишилося багато печива і великий шматок смачного кексу. Катер у цей час минав Діл: праворуч вдалині видно було безліч цяточок — то лежали на пляжі люди. Один по одному трапилися їм буї — на мілинах Брейкл та Діл, як і було позначено на карті. Це заспокоїло Джіл: отже, Пітер знає, як вести катер. За лівим бортом з води стирчали поодинокі мачти затонулих кораблів, позначаючи страшні Гудвінські мілини. А вдалині маячіли обриси великих пароплавів, які велично пропливали по Ла-Маншу.

Близько п'ятої години вечора вони обігнули Саут-Форленд, і ліворуч заблимав Південно-Гудвінський маяк. З під вітряного берега бриз посвіжішав, і море вже не здавалося таким спокійним. Ще не показались білі баранці, але хвилі були вже досить високі і, вдаряючи в борт, ліниво погойдували «Норця».

Пітер передав штурвал Майклові, а сам спустився вниз налити у бак бензину із запасних каністр. Коли він повертався, довелося міцно триматися за поручні, бо катер гойдало дедалі сильніше. Він приніс з собою карту протоки і маленький компас.

— Шлях через Ла-Манш орієнтирами не позначений, — сказав він, розгортаючи карту на столі. — Доведеться тримати курс по компасу, от і все.

— Хоч би компас показував справно, — з сумнівом мовила Джіл, ухопившись за поручні біля дверей, щоб утриматися на місці.