Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Гей, що це з тим поліцаєм? — спитав він.
На ці слова Білл і собі підвівся в протилежному кутку рубки.
— Га? Який поліцай? — спитав він.
— Отой поліцай на катері, — пояснив Джо. — Він, здається, звернув на нас особливу увагу.
Білл обернувся до Пітера.
— А ви часом не вкрали цей катер? — поспішно спитав він. — Чи, може, вскочили в яку халепу?
Майкл розреготався.
— Ні, — добродушно відповів Пітер. — Певне, він просто знає наш катер — от і все. Це, мабуть, якийсь батьків приятель.
— Приятель вашого батька? — перепитав Джо.
Від здивування у нього навіть випала люлька з рота.
— Так. А чому б ні? Батько наш — головний інспектор Скотленд-ярду, — пояснив Пітер. — Можливо, тато зустрічався з цим поліцейським під час розслідування якоїсь справи. Розумієте, батько наш служить в відділі карного розшуку.
— Це там, де працюють детективи, — з виглядом знавця пояснив Майкл.
— Та ну? — глузливо усміхнувся Білл. — От тобі й на. Ніколи не думав, що попаду до складу команди на катер головного інспектора шпигів.
— Не смійте називати детективів шпигами, — обурився Майкл і крутнув штурвал трохи праворуч, щоб обігнути коліно річки. — Татко каже, це дурне прозвисько. Якби люди знали; чим вони зобов'язані працівникам карного розшуку, то не дражнили б їх шпигами та іншими прозвиськами.
— Їй-право, я не думав їх ображати, — сказав Білл, сідаючи знову на свій стілець. — Це якось само собою вийшло — просто вирвалося таке слово. Але я й гадки не мав ображати вашого батька.
— А де зараз ваш татко, синку? — спитав Джо.
Майкл втопив погляд у далечінь і споважнів.
— Не знаю, — одрізав він.
З раннього дитинства їх привчали ні за яких обставин не говорити, куди поїхав батько. Бо ніколи не відомо, хто може тебе підслухати; ніхто не повинен знати про місцеперебування батька, коли той у секретному відрядженні.
— І я не знаю, — поспішно додав Пітер. — Але він з нами не їде, якщо це вас цікавить, — пояснив він, урвавши ніякове мовчання, що запало після різкої відповіді Майкла. — А жаль, він би вам сподобався.
— А певно, певно! — погодився Білл. — Ну, що ж, коли ми позбавлені такої приємності, то доведеться якось без неї обходитись.
На річці ще зовсім не було руху, і Майкл точно тримався середини течії, щоб повніше скористатися силою води. Біля набережної стояли річкові трамваї, команди мили на них палуби, готуючись до цілоденної роботи. Жоден не вийшов ще у рейс, бо було рано — великий годинник на будинку Шелл Мекс показував всього пів на сьому.
Коли Тауерський міст лишився позаду, Пітер подумав, що нічого зволікати з сніданком.
— Хай дівчата посплять ще трохи, — сказав він. — Готувати сніданок — то їхня робота, але ж ми не можемо чекати вічно. Я піду в камбуз і приготую все сам.
Сказати по правді, Пітер подумав, що принаймні один з моряків візьметься йому допомагати, та марні були його сподівання. У відповідь він почув зовсім не те, на що чекав.
— Якщо хочете, то обидва можете йти вниз і поснідати, — мовив Білл, — а катер лишіть на нас, ми з Джо поведемо його далі.
— Непогана думка, — погодився Майкл, який теж дуже хотів їсти. — Ну, Пітере, ходімо й засмажимо яєчню. У нас багато яєць, я знаю.
Білл став до штурвала, і Пітер, переконавшись, що він уміє користуватися приладами, вийшов із стернової рубки і разом з Майклом спустився в люк.
— По-моєму, вони ледарі, — зауважив Майкл. — І це, мабуть, краще, а то почали б втручатися в усі наші діла.
— Не турбуйся, — мовив Пітер. — Може, нам і не потрібна буде їхня допомога, але в разі якої біди вони стануть нам у пригоді. Все йде гаразд — краще й не придумаєш. — Він дістав метиловий спирт і заправив обидва примуси. — Якщо вже взялися за це діло, то приготуймо добрячий сніданок: кукурудзяні пластівці, згущене молоко, яєчню і чай.
— Я зроблю яєчню, — запропонував Майкл. — Я навчився готувати її в таборі. Дозволь мені, будь ласка.
— Ну, гаразд, — нерішуче погодився Пітер. — Якщо ти обіцяєш, що вона не підгорить.
— Звісно, ні, — запевнив Майкл. — Чого б то їй підгоріти? — Він зняв з полиці сковорідку і витяг з-під раковини лоток з яйцями.
— А я тим часом накрию на стіл, — сказав Пітер. — Поснідаємо в нашій каюті.
— А що, як і для дівчат приготувати сніданок? — запропонував Майкл. — І піднесемо їм на таці в каюті. Слово честі, не розумію, як можна так довго спати.
— Це добре, хай собі сплять, — сказав Пітер. — Хоча й справді їм уже пора вставати. Коли закінчу накривати; на стіл, піду гляну — чи не збираються вони прокидатися.