Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Ми в гавані! — збуджено закричав Майкл, ставши в дверях стернової рубки. Тої ж миті з контрольної вишки на краю молу прогримів гучний металічний голос:
— На «Норці», причал номер сім.
Пітер обвів поглядом порт. Могутні високі стіни піднімалися прямо з води, і на них виділялися чітко намальовані великі цифри. Біля причалів стояли різні судна — кілька риболовних траулерів, портовий катер, дві-три яхти і рятівний човен, що яскрів червоною, синьою і білою фарбами. Причал номер сім був вільний. Пітер взявся за штурвал і почав підводити до нього катер, уповільнивши хід і розвернувши «Норця» кормою, щоб стати впритул до стіни.
— Спасибі! — сказав він Біллу. — Ви добре вели катер. — Він глянув угору на високу слизьку стіну, по якій спускалася залізна драбина. — Мабуть, краще закріпити канати нагорі, — мовив він. — Білле, якщо ви візьмете кормовий канат, а Джо носовий…
— Я можу взяти обидва, — втрутився Джо, все ще охочий прислужитися.
— Пітере, я теж хочу піднятися на причал, — попросив Майкл.
— Ні, Майкле, ти мені потрібен, закріпиш кінці тут, на катері.
— Ну, прошу тебе, Пітере!
— Ні! — гостро одрубав Пітер.
— Джо сам зійде нагору, — сказав Білл.
— Мені хотілося б, щоб ви теж з ним зійшли, — сказав Пітер, щиро бажаючи цього.
Білл знизав плечима.
— Як хочете, — буркнув він. — Я просто думав, що й одного досить.
З легким скрипом «Норець» вдарився об стіну, і дівчатка схопилися на ноги. Побачивши, що Керол уже стала однією ногою на щабель драбини, Пітер злякався: він припустився величезної помилки, не сказавши дівчатам нічого про цих двох пасажирів.
— Керол! Джіл! — у відчаї закричав він. — Не сходьте, доки ми не пришвартуємось. Мені потрібна буде ваша допомога.
Дівчатка неохоче зосталися на палубі й, розчаровані, чекали.
Білл узяв кормовий канат, перекинув петлю через плече і рушив до сходів. Джо, старанно копіюючи його рухи, схопив носовий канат і пішов за ним. Пітер притримував катер, узявшись однією рукою за драбину, а другою — за поручні «Норця».
— Я прив'яжу носовий канат, — сказала Джіл, — а ти, Керол, закріпи кормовий.
Пітер поманив пальцем Майкла, і той хутко вскочив у стернову рубку.
— Слухай, Майкле, — прошепотів Пітер. — Тепер або ніколи! Як тільки я крикну «тепер», вирви кінець каната з рук Джіл і кинь його за борт. Не питай чому. Гайда на ніс, хутко!
Сам Пітер поспішив на корму, де Керол, стоячи на підзорі, обережно попускала канат. Він зачекав, поки Джо перебрався через край стіни і зник з очей.
— Тепер! — крикнув Пітер і водночас з такою силою рвонув канат з рук Керол, що їй пальці обпекло.
— Пітере, що ти…
— Лишайся там! Не руш з місця! — різко наказав Пітер.
— Майкле, ти ідіот! — закричала Джіл. — От дурень, упустив канат!
Пітер уперся ногою в стіну і щосили відштовхнув корму від причалу. Він завбачливо не заглушив мотора і тепер, кинувшись до стернової рубки, перевів регулятор на повну потужність і дав задній хід. Вода завирувала під кормою, і катер почав відходити від стіни — два дюйми… шість дюймів… фут… два фути…
— Бережись!
Пітер крикнув вчасно: ледве Майкл встиг відскочити назад, як Білл ковзнув по носовому канату вниз. Щосили відштовхнувшись від стіни, моряк стрибнув на ніс катера. Його ноги опинились на краю вузенького містка, і він, одчайдушно розмахуючи руками, намагався зберегти рівновагу. Джіл кинулась йому на поміч, але Майкл устиг схопити її за спідницю. Катер рухався дедалі швидше, і Білл, скрикнувши, шубовснув у воду.
— Пітере! Що ти робиш? Білл упав за борт! — заволала Джіл.
— Урра! — вигукнув Майкл і, відпустивши Джіл, заплескав у долоні.
Керол підбігла до стернової рубки.
— Пітере, що тут діється? — злякано спитала вона.
— Побачиш! Стій тут!
Катер уже відійшов досить далеко, і Пітер угледів, що Білл плаває у каламутній воді. «На берег вибереться», — подумав він з полегкістю. Потім розвернув катер носом і дав повний уперед.
Хоч ніхто до ладу й не бачив, що власне трапилося, але цей інцидент привернув увагу багатьох у порту. На набережній біля Джо щось кричали чоловік десять відпочиваючих і рибалок. На суднах вздовж причалу невідомо звідки з'явилися люди, вони махали руками й показували пальцями.
— У вас упала людина! — заревів якийсь рибалка. — Не бачите, чи що?
Але Пітер не відривав погляду від виходу з гавані і прикидався, що нічого не чує.