Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
Зненацька «Норця» шалено захитало: немовби підкидало вгору й вниз. Сковорідка ковзнула через увесь стіл і вдарилась об стіну камбуза.
— Що за… — почав Пітер.
Майкл, як був з яйцем у руці, так і кинувся прожогом до каюти й виглянув в ілюмінатор — спочатку в один бік, потім у другий.
— Всього-на-всього буксир, — вигукнув він, — а ти б глянув, яка від нього кормова хвиля! Заввишки, мабуть, футів п'ять. — Майкл аж пританцьовував. — Страх як хочеться зустрітися з якимось справді великим кораблем, — торохтів він. — Ото буде цікаво погойдатися на хвилях!
Ще одна могутня хвиля відкинула його до стіни камбуза. І він одразу ж знов помчав до ілюмінатора.
— Вугільник! — пояснив він. — Величезний, набагато більший від тих, що ми бачили біля Тедінгтона і Кінгстона.
Пітер нахилився, щоб і собі виглянути з-за його плеча. Нараз Майкл відчув, як брат міцно стиснув йому руку. Обернувшись, він побачив, що Пітер дивиться на стелю каюти, приклавши палець до вуст.
— Що там… — почав Майкл.
Але Пітер миттю затулив йому рота рукою і показав па стелю прямо над головою.
— Постав сюди стілець, мерщій! — прошепотів він. — Я хочу, щоб і ти міг почути.
Нічого не розуміючи, Майкл розгорнув складаний стілець, став на нього і, повернувши голову набік, підставив вухо до металевої квадратної сітки, що прикривала кінець вентиляційної труби. Пітер виліз на койки, розставивши між ними ноги, голова його опинилася поруч з Майкловою.
Вентиляційна труба проходила між внутрішньою і зовнішньою опалубкою, сполучалася з розтрубом на палубі і йшла далі. Від неї відгалужувалася трубка, яка закінчувалася такою ж решіткою в кутку стернової рубки, якраз за розсувними дверима, що вели на правий борт. Розтруб на палубі був обернений до корми, і коли катер рухався, повітря із стернової рубки і носової каюти витягувалося назовні.
Якийсь час нічого не було чути, потім з труби долинув тихий голос Джо. Він, очевидно, сидів у кутку, прихилившись головою до решітки, і хоч говорив пошепки, але кожне слово долинало по вентиляційній трубі.
— Може, воно й так, — казав Джо, — але мені не до вподоби мати справу із зграєю дітлахів, які, по суті кажучи, самі поліцейські.
Майкл пирхнув і хутко затулив рота рукою, але Пітерові було не до смішків.
Кілька секунд тривала тиша. Напевно, Білл стояв біля штурвала в кількох футах від решітки, і його слів не було чутно.
— Звісно, я не боюсь, — знову долинув голос Джо. — Хоча весь мій моряцький досвід за ціле життя зводиться до того, що колись, ще пацаном, я катався на човні по ставку. Проте, якщо нам, як ти кажеш, треба добиватися своєї мети і ти робитимеш усе, що належиться морякові, то ми якось вискочимо на сухе. Якщо цей хлопчина Пітер принесе канат і попросить його зростити, то доведеться тобі за це братися, зрозуміло?
Розмова урвалася. Майкл і Пітер перезирнулися: Пітер серйозний і стурбований, а у Майкла аж очі сяяли від збудження. Він прошепотів Пітерові у саме вухо:
— По-моєму, це шахраї. Мабуть, хочуть втекти від поліції. Може, грабіжники які? Тільки-но зустрінемо поліційний катер, підійдімо до нього і передамо їх поліції. Уявляєш, як зрадіє татко, коли довідається, що ми й справді…
Він ураз замовк, бо в трубі знову почувся голос Джо.
— Ну, я думаю, хазяїн знає, що робить, — сказав він. — Тільки ось що: коли один з наших хлопців має відомості, де сховано скарби, то чого б хазяїнові не поїхати туди з нами і не забрати їх?
І знову настала пауза.
— То просто щастя, скажу тобі, що він підслухав розмову про Біблію. Але все-таки якщо хазяїн знає, де скарби, то навіщо він послав нас поневірятися тут, на цьому копійчаному кориті?
Почувши такий зневажливий відзив про «Норця», Майкл гнівно насупив брови, а Пітера найбільше стривожило жахливе відкриття — ці люди полюють за Яновими. скарбами.
— Ага, він не може розшифрувати ті записи, так і що? — Джо голосно розсміявся. — Четверо дітлахів можуть, а хазяїн не може. Кумедія, та й годі!
Пітер вдоволено кивнув головою.
— Добре, що принаймні це знаємо, — швидко зашепотів він. — Отже, у нас є ще якась надія.
«Норця» знову захитало, і Майкл хутко виглянув в ілюмінатор. Він побачив тільки борт величезного пароплава, якому, здавалося, не буде кінця. За інших обставин Майкл одразу ж кинувся б на палубу, щоб подивитися на пароплав, але зараз він не хотів залишати свого поста.
— Але ж, їй-право, вони не такі дурні, щоб привезти нас на самісіньке місце, — провадив розмову Джо. — Що-що, а кмітливості їм не позичати.
Майкл кивнув, а Пітер цього разу не втримався від усмішки.