Артеміс Фаул. Місія в Арктику
- Автор: Колфер Оуэн
- Серия: Artemis Fowl #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-554-1
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Артеміс Фаул. Місія в Арктику». Краткое содержание книги:
Знайшовши в О’Гировій базі даних такого багноїда, як Люк Каррере, Дрюк мало не зрадив своєї звички — трохи-трохи не усміхнувся. Звісно, у своєму ланцюзі Дрюк залюбки обійшовся б без такої ланки, як цей пришелепкуватий багноїд, але, з другого боку, такий ланцюг, де всі ланки — гобліни, легко може потягти вас на дно.
Звісно, навіть такому неврівноваженому ельфові, як Дрюк Глодів, нелегко було зважитися піти на контакт із багноїдом. Він підготувався до цієї справи дуже серйозно, бо розумів, що станеться, коли людці з поверхні пронюхають про існування нового, ще ніким не опанованого ринку, яким є підземний світ. Тисячі їх відразу потягнуться по тунелях до земного ядра, мов армії червоних м’ясоїдних мурахів. Ні, поки що Дрюк іще не був готовий улаштувати багноїдам гідну зустріч. Хай-но спершу за ним стане вся могуть Легіону…
Отож спочатку Дрюк надіслав Люкові Каррере невеличкий пакуночок. Першим класом, гоблінською поштою…
Одного липневого вечора Люк Каррере увійшов до своєї невеличкої контори (вона ж — і його житло) й побачив на столі якийсь пакуночок. Пакуночок як пакуночок, звичайна бандеролька. Чи принаймні щось дуже схоже на звичайну поштову бандероль.
Люк розрізав липку стрічку. В коробці, обкладений стоєвровими банкнотами, лежав плаский прилад, дуже схожий на CD-плеєр, але виготовлений із дивного чорного металу, що ніби поглинав світло. Взагалі тепер слід було б гукнути в приймальню секретарці, щоб ні з ким не з’єднувала. Ото тільки, що приймальні Люк не мав. Так само, як і секретарки. Одне слово, натомість приватний детектив Каррере заходився запихати банкноти за пазуху своєї заляпаної підливою сорочки, так наче вони могли щомиті зникнути.
Зненацька прилад розклався на дві половинки, мов черепашка, і всередині Люк побачив мініатюрний екранчик із мікродинаміками. На екранчику виникло якесь невиразне обличчя, де тільки й можна було розгледіти пару запалених, заплилих очиць. Очиці втупилися у невдаху-детектива — їх погляд був такий моторошний, що Люка по спині мов морозом продерло.
Але — що за чудеса? — щойно те обличчя заговорило, як усі Люкові страхи де й поділись, розвіялися, мов димок. І чого він, власне, спочатку був розхвилювався? Це ж міг бути лише друг. Із таким приємним голосом. Мов хор ангелів співає…
— Люк Каррере?
Люк мало не розплакався. Це ж поезія!
— Oui. Так, це я.
— Bonsoir, добрий вечір. Ти бачиш гроші, Люку? Всі вони тепер твої.
Сидячи на глибині шістдесяти миль під землею, Дрюк мало не усміхнувся. Все склалося легше, ніж він сподівався. Екс-командувача мучили сумніви, чи вистачить жалюгідних решток його чарівної сили, аби загіпнотизувати людину. Але, як з’ясувалось, цей багноїд мав не більше сили волі, ніж голодний кабан, перед яким поставили корито з ріпою.
Люк стис у кулаках дві пачки грошей.
— Оці гроші… Вони мої? А що я повинен зробити?
— Нічого. Це просто подарунок. Роби з ними що завгодно.
Люк Каррере, звісно, розумів, що просто так гроші нікому не дістаються, але цей голос… Із мікродинаміків до нього промовляла сама Істина.
— Будуть тобі ще гроші. Багато-багато грошей.
— Справді? — перепитав Люк, переставши на мить цілувати стоєврову банкноту. — Багато-багато? А скільки це?
Очиці мов запалали багряним вогнем.
— Стільки, скільки ти забажаєш, Люку. Але спочатку ти зробиш мені одну послугу.
Люк уже заковтнув наживку разом із гачком.
— Авжеж, авжеж. Яку саме послугу?
Голос, що долинав із мікродинаміків, жебонів, мов гірський потічок:
— Моє прохання дуже просте. Нічого незаконного. Мені потрібні батарейки, Люку. Багато батарейок. Тисячі. Можливо, мільйони. Ти зумієш дістати їх?
Люк обмірковував прохання не більше двох секунд. Банкноти так спокусливо лоскотали йому підборіддя. Та й що тут міркувати? Адже він мав у річковому порту знайомця, який постачав на Близький Схід усяку техніку, а техніка часто має батарейки як джерело живлення. Люк не сумнівався, що декотрі з цих партій техніки можна спрямувати в інший бік…
— Батарейки? Oui, certainment! Так, звісно, я можу їх дістати!
Співпраця тривала кілька місяців. Оборудка виявилась вельми смаковитою. Люк Каррере забирав у свого знайомця всі батарейки, складав коробки з ними у себе в помешканні, а вранці батарейки зникали. Замість них з’являлася нова пачка банкнот. Звісно, ті євро були фальшиві, бо їх друкували на старому принтері в «Лабораторіях Кобой», але Люк про це навіть не здогадувався. Та й ніхто не зміг би відрізнити ці банкноти від справжніх, крім службовців казначейства.