Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Член делегації УНР на Паризькій мировій конференції Марголін називав французького прем’єра «головним прихильником створення величезної польської держави за рахунок земель сусідніх народів, батьком французької ідеї про велику Польщу».

За таких обставин Париж обрав курс на політичне об’єднання новоутворених малих держав, передовсім Польщі, Румунії, Чехословаччини. Союз цих країн між собою, з одного боку, всіх їх із Францією — з другого, на думку Клемансо, мав би виключити можливість початку нової світової війни в Європі. «Створення великої Польщі було одним з основних прагнень французької воєнної стратегії», — прямо вказував його британський колега[555].

Ця концептуальна ідея не була таємницею українців.

Не була таємницею для українців і наявність двох протилежних орієнтацій усередині французьких політичних еліт — проросійської та пропольської. Їхні прихильники, на відміну від українців, однак, ніколи не чубилися між собою на рівні публічної політики. Натомість доповнювали, «страхували» одна другу.

Польська концепція, як було добре і давно відомо, нічого іншого, крім як відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р., не передбачала. Саме ця фундаментальна політична ідея мала особливо великі симпатії військових кіл Франції і самого Клемансо. «Останні теоретично готові були, в тайниках своєї душі, — писав у зв’язку з цим Марголін, — визнати на папері незалежність маленької України, фактично підпорядкованої Польщі і такої, яка б ішла у неї на буксирі, в якості гарматного м’яса проти Німеччини. Завершенням такої коаліції Великої Польщі і Маленької України на Сході був план залучення до неї Румунії, а якщо вдасться, то і Чехословаччини... Общипана із заходу на користь Польщі, Румунії і Чехо­словаччини Україна малювалася в уяві авторів цього проекту лише в кордонах до Дніпра, ліва ж частина Придніпров’я була визначена для заспокоєння зазіхань Великоросії...»[556]

Ставка в антибільшовицькій боротьбі на Польщу та «єдинонеділимські» кола мала своїм наслідком зміну всієї концепції зовнішньополітичної діяльності союзників на теренах колишньої Російської імперії. Вони почали реалізовувати план, запропонований Фошем.

Головна ідея полягала в тому, щоб активно використовувати на більшовицькому фронті об’єднані військові сили Польщі, Румунії та УНР. Реалізувати цей план було неможливо без задоволення територіальних претензій Бухареста на Бессарабію та Північну Буковину. План передбачав встановлення негайного миру на польсько-українському фронті (польські збройні сили провадили військові операції на теренах Холмщини, Підляшшя, Полісся і Волині від грудня 1918 р.)[557] і початку офіційного політичного діалогу між керівництвом України та Польщі.