Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Член делегації УНР на Паризькій мировій конференції Марголін називав французького прем’єра «головним прихильником створення величезної польської держави за рахунок земель сусідніх народів, батьком французької ідеї про велику Польщу».
За таких обставин Париж обрав курс на політичне об’єднання новоутворених малих держав, передовсім Польщі, Румунії, Чехословаччини. Союз цих країн між собою, з одного боку, всіх їх із Францією — з другого, на думку Клемансо, мав би виключити можливість початку нової світової війни в Європі. «Створення великої Польщі було одним з основних прагнень французької воєнної стратегії», — прямо вказував його британський колега[555].
Ця концептуальна ідея не була таємницею українців.
Не була таємницею для українців і наявність двох протилежних орієнтацій усередині французьких політичних еліт — проросійської та пропольської. Їхні прихильники, на відміну від українців, однак, ніколи не чубилися між собою на рівні публічної політики. Натомість доповнювали, «страхували» одна другу.
Польська концепція, як було добре і давно відомо, нічого іншого, крім як відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р., не передбачала. Саме ця фундаментальна політична ідея мала особливо великі симпатії військових кіл Франції і самого Клемансо. «Останні теоретично готові були, в тайниках своєї душі, — писав у зв’язку з цим Марголін, — визнати на папері незалежність маленької України, фактично підпорядкованої Польщі і такої, яка б ішла у неї на буксирі, в якості гарматного м’яса проти Німеччини. Завершенням такої коаліції Великої Польщі і Маленької України на Сході був план залучення до неї Румунії, а якщо вдасться, то і Чехословаччини... Общипана із заходу на користь Польщі, Румунії і Чехословаччини Україна малювалася в уяві авторів цього проекту лише в кордонах до Дніпра, ліва ж частина Придніпров’я була визначена для заспокоєння зазіхань Великоросії...»[556]
Ставка в антибільшовицькій боротьбі на Польщу та «єдинонеділимські» кола мала своїм наслідком зміну всієї концепції зовнішньополітичної діяльності союзників на теренах колишньої Російської імперії. Вони почали реалізовувати план, запропонований Фошем.
Головна ідея полягала в тому, щоб активно використовувати на більшовицькому фронті об’єднані військові сили Польщі, Румунії та УНР. Реалізувати цей план було неможливо без задоволення територіальних претензій Бухареста на Бессарабію та Північну Буковину. План передбачав встановлення негайного миру на польсько-українському фронті (польські збройні сили провадили військові операції на теренах Холмщини, Підляшшя, Полісся і Волині від грудня 1918 р.)[557] і початку офіційного політичного діалогу між керівництвом України та Польщі.
Велика Британія. Лондон аж ніяк не був зацікавлений у безмежному посиленні французьких позицій.
На офіційному рівні Ллойд Джордж аргументував британську позицію тим, що реалізація французького задуму призведе до подальшого послаблення антибільшовицьких сил на Півдні Росії, в т. ч. українських республіканських військ, які воювали проти більшовиків[558].
Британський уряд чинив опір намірам Фоша надати негайну допомогу полякам у їхній боротьбі за Львів за рахунок польських частин, розміщених в Одесі та у Франції. «Ніхто не завдавав нам стільки неприємностей, як поляки, — пояснював згодом британський лідер. — Сп’яніла від молодого вина свободи, яке їй дали союзники, Польща знову уявила себе цілковитою господинею Центральної Європи... Право народів самим визначати свою національну приналежність, — підкреслював він, — було негайно відкинуте польськими лідерами»[559].
США. 29 жовтня 1918 р. 14 основних і 4 додаткові пункти доктрини президента США Вудро Вілсона обговорювалися англійським та французьким прем’єрами за участю особистого представника американського президента.
Четвертий пункт цієї доктрини, який безпосередньо стосувався України, звучав так: «Перше питання, чи російська територія є рівнозначна з територією, яка належить до колишньої Російської імперії. Ясно, що це не так, бо ж пункт ХІІІ постановляє про незалежну Польщу; це є постанова, яка виключає відновлення імперії. Те, що признано важним для поляків, мусить бути з певністю признане для фінів, литовців, латишів і, можливо, також для українців. Бо ж від часу, коли ця умова була сформульована <...>, ці поневолені народи піднялися, і не може бути сумніву, що їм мусить бути дана можливість вільного розвитку»[560].