Після війни. Історія Європи від 1945 року

Користуючись зі стрімкого зростання аудиторії телебачення та постійного обмеження державної цензури, комік-гурт Monty Python, а також його послідовники й імітатори створювали суміш широкого пародіювання, непристойних вуличних жартів та в’їдливої політичної сатири — востаннє таке поєднання з’являлося в гострих політичних малюнках карикатуристів ХІХ століття Ґіллрея та Крукшенка. Про те, якою тісною була взаємодія між рокмузикою і новим бурлеском, свідчать джерела фінансування двох фільмів Monty Python — «Монті Пайтон і святий Грааль» (1974) та «Буття Браяна за Монті Пайтоном» (1979). Ці стрічки спонсорували відповідно Pink Floyd і Led Zeppelin та Джордж Гаррісон із The Beatles.

Брак поваги до публічних осіб надавав багатий матеріал для щотижневих телепередач на зразок Spitting Image або Bebête Show у Франції, у яких із провідних політиків регулярно так збиткувалися, як кілька років тому навіть неможливо було собі уявити (а в США неможливо й досі). Сатирика та політичні коміки замінили письменників і митців у ролі інтелектуальних героїв часу: коли на початку 1980-х французьких студентів запитали, ким з відомих осіб вони захоплюються найбільше, старші були шоковані тим, що покійного Жан-Поля Сартра заступив Колюш — язикатий (часом аж до непристойності) телекомік, який насмішкувато скористався своєю новонабутою популярністю, щоб заявити про бажання балотуватися в президенти Франції.

Утім ті самі державні телеканали, які показували гострі та непоштиві пародії на народну міщанську культуру, також надавали гумористам чимало матеріалу. Напевно, найвідомішим об’єктом глузування був пісенний конкурс «Євробачення» — щорічне шоу, яке вперше показали по телебаченню в 1970 році. Як комерційний продукт, завуальований під прорив нових технологій (тобто одночасну трансляцію в багатьох країнах), шоу до середини 1970-х набуло популярності серед сотень мільйонів глядачів. «Євробачення», у якому другорядні естрадні співаки й артисти-одноденки з усього континенту виконували посередні й неоригінальні композиції, а потім майже завжди поринали у невідомість, з якої і з’явилися на коротку мить, було настільки вражаюче банальним за своїм задумом і втіленням, що навіть не надавалося на пародію. Через п’ятнадцять років воно вийшло з моди. Але саме тому воно й провіщало щось нове.