Після війни. Історія Європи від 1945 року

За іронією долі й без відома місцевих комуністів «Червоні бригади», Фракція Червоної армії — як і подібні у своїх цілях, але не такі успішні Cellules communists combattantes у Бельгії, Action Directe у Франції та інші, ще дрібніші організації в решті країн — частково фінансувалися за рахунок коштів, які надавали радянські спецслужби. Ці гроші не були частиною якоїсь продуманої стратегії; їх радше роздавали за загальним принципом: вороги наших ворогів, нехай навіть сміховинні та незначущі, — усе одно наші друзі. Але в цьому разі такі заходи мали зворотний ефект: незаперечним досягненням лівого тероризму в тогочасній Західній Європі було те, як ретельно він вичистив рештки революційних ілюзій із тамтешньої політичної свідомості.

Усі традиційні ліві політичні організації, надто комуністи, були змушені дистанціюватися й триматися подалі від будь-якого насильства. Частково це стало інтуїтивною відповіддю на ті небезпеки, які створював для них, власне, як і для всіх інших, терор: представники профспілок та інших традиційних робітничих рухів також були жертвами підпільних організацій, до того ж останні ставилися до них з особливим презирством. А ще тому, що місією «свинцевих сімдесятих» було нагадати кожному, якими вразливими насправді можуть бути ліберальні демократії — у п’янкій атмосфері шістдесятих про цей урок час від часу забували. Урешті-решт роки невдалої революції в серці Західної Європи не поляризували суспільство, як того прагнули й очікували терористи, а радше об’єднали політиків усіх ґатунків у безпечному просторі політичного центру.

З інтелектуального погляду сімдесяті були найбільш гнітючим десятиліттям ХХ століття. Певною мірою це пов’язано з описаними в цьому розділі обставинами: гострий і тривалий економічний занепад, який супроводжувався поширенням політичного насильства, викликав думки про те, що «золоті часи» Європи в минулому і, напевно, ще довго не повернуться. Багато молодих людей тепер переймалися не так тим, щоб змінити світ, як тим, щоб знайти роботу: на зміну захопленню спільними цілями прийшла зосередженість на власних потребах. У вже не такому безпечному світі досягнення власних інтересів переважало над боротьбою за спільне благо.

Без сумніву, така зміна настроїв також була обумовлена зворотною дією необачного споживання в попередньому десятилітті. Європейці, які лише нещодавно насолоджувалися невпинним і ніколи до того не баченим потоком енергії та новаторства в музиці, моді, кіно й мистецтві, тепер могли на дозвіллі поміркувати про ціну своїх нещодавніх веселощів. Здавалося, що так швидко згас не так ідеалізм шістдесятих, як тогочасна наївність — відчуття, що можна зробити будь-що, що можна собі уявити; що будь-яким витвором можна володіти і що будь-який переступ — моральний, політичний, законний, естетичний — за своєю природою був привабливим і міг привести до позитивних наслідків. Тимчасом як шістдесяті означилися наївною, самовпевненою вірою в те, що все, що відбувається, нове, а все нове — важливе, сімдесяті стали добою цинізму, втрачених ілюзій і применшених сподівань.