Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Висновок автора
Проголошення Західно-Української Народної Республіки та «Соборної УНР» були історичними авантюрами, які відкрили двері до глобальної гуманітарної катастрофи, яка спіткала наш народ у ХХ столітті.
Одним з найбезглуздіших, найкривавіших, найтриваліших конфліктів був україно/галицько-польський.
Збройна боротьба між поляками та українцями Галичини почалася 11 листопада 1918 р.[548], коли поляки встановили контроль над Перемишлем, який було назавжди втрачено для українців.
Власне, від цієї дати і починається відлік війни, яку тогочасні галицькі політики та їх сучасні нащадки «розтягнули» на всю Україну. Переможцем вийшла Москва. Більшовицька Росія збройним шляхом встановила політичний та економічний контроль над обома — і народами, і державами.
Війна поляків та українців за Східну Галичину тривала понад 30 років. Зупинити її вдалося дикунським способом, який назвали «Акція “Вісла”». Фактично війна тривала ще декілька років — аж до остаточного винищення польських та українських партизанів радянськими людожерами.
Формальне примирення двох народів сталося лише на початку III тисячоліття, коли президенти Польщі та України—предстоятель УГКЦ та примас Польщі принесли взаємні вибачення обом країнам та їх громадянам від імені своїх народів та вірян своїх церков.
Частина VIII
Новації Директорії в царині державотворення
За десять десятків років українознавство по обидва боки океану так і не спромоглося визначити ані правового, ані політичного статусу цієї інституції, ані форм, ані методів її діяльності, ані об’єктивно оцінити її внесок у розвиток форм національної державності.
Це дивно тим більше тому, що другий голова Директорії був першим Президентом УНР в екзилі, тобто першим головою Української Народної Республіки у вигнанні.
Абсурдність також і в тому, що останній, четвертий за порядком, президент УНР в екзилі Микола Плав’юк 22 серпня 1992 р. передав першому Президентові незалежної України Леоніду Кравчуку Грамоту Державного Центру УНР, в якій Україна, проголошена 24 серпня 1991 р., трактувалась як правонаступниця УНР. Прийнявши регалії, Леонід Кравчук, перший легітимний голова першої легітимної української держави, визнав, на нашу думку, de facto правовий характер УНР, яка його ніколи не мала і мати не могла.
З наявних українознавчих розвідок можна хіба почерпнути відомості про те, що Директорія «для керування антигетьманським повстанням», оголосила себе «тимчасовою верховною владою і тому свої повноваження мала передати майбутньому парламенту — Конгресу трудового народу України». В принципі це все.
Оскільки обставини створення Директорії та перебігу Трудового Конгресу Народів України ми вже розглянули, спробуємо зрозуміти характер діяльності цього «колективного голови держави» після Трудового Конгресу.
На сьогодні дослідникам доступні протоколи 33-х її засідань, у т. ч. 23-х — за лютий (20-го — 2 засідання на день, 22-го — три, 25-го — два), чотирьох — за березень, двох — за квітень (обидва від 30 квітня), двох — за травень, одного — в серпні. Після 23 серпня члени Директорії разом не збиралися (принаймні таких даних не існує). Отже, можна стверджувати, що весь період її діяльності формально тривав від 24 грудня, коли її члени вперше офіційно зібралися разом, до 23 серпня, коли троє з шести членів Директорії (Петлюра, Макаренко та Швець) зійшлися для того, щоб обговорити конфлікт між Головним отаманом (тобто Петлюрою) та міністром шляхів Миколою Шадлуном (1883—1932 рр.). Загалом — формально 220 днів. Винниченко як Голова Директорії, до слова, головував і був присутній на її засіданнях лише тричі — 1, 7 та 8 лютого.