Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Однак притлумити антагоністичні суперечності між спільниками, які представляли несумісні політичні орієнтації, було неможливо. Остаточно це стало зрозуміло після переходу керівництва ЗУНР на територію Наддніпрянщини. «Наші внутрішні відносини дуже ускладнилися, — констатував Мазепа. — Зійшлося два уряди, що саме в цей час знаходилися в особливо ненормальних взаємовідносинах і поборювали один одного. Політично і соціяльно це були протилежності. Галицький уряд був представником правої частини галицького суспільства. Ліва частина цього суспільства, що об’єднувала коло галицьких соціяль-демократів та т. зв. Селянсько-Робітничого Союзу, стояла в гострій опозиції до цього уряду. Наддніпрянський уряд навпаки складався із соціялістів, а всі правіші угруповання ставилися до нього опозиційно»[543].
Петрушевич спочатку був спробував організувати спільний з румунами фронт проти більшовиків. Коли Бухарест відмовився від такої «спокусливої» пропозиції, Диктатор почав обстоювати необхідність спільної боротьби з більшовиками, знову-таки проти поляків!
На рівні практичної політики ситуація мала, повторимо це ще один раз, такий вигляд: керівництво ЗОУНР/ ЗУНР, не заперечуючи можливості угоди з Денікіним, вважало першочерговим завданням війну з Польщею. Петлюра наполягав на зосередженні всіх зусиль на боротьбі з більшовиками — навіть за рахунок Галичини; можливість угоди з Денікіним рішуче відкидалася[544].
Практичний результат: союз УГА та Дієвої армії УНР проти більшовиків. «З великими труднощами вдалося уговорити Петрушевича, замісць спілки з большевиками, піти разом з нашою армією проти них», — підсумував Мазепа. І додав: «Петрушевич вважав нас усіх за політичних фантастів та неуків, а ми були переконані, що він не здатен зрозуміти революційної ситуації в Україні і тому не може знайти правильного шляху в боротьбі за національне визволення»[545].
Але, врешті-решт, у політичній могилі опинилися всі.
Кінець ЗУНР
16 липня ЗУНР припинила своє існування de facto. Залишки УГА перейшли Збруч і з’єдналися з військами Директорії. Петрушевич у супроводі найближчого оточення знову подався до такого знайомого і милого його серцю Відня. Тут він «зорганізував новий закордонний центр уже знову Західно-Української Народної Республіки, відкинувши назву “Західна Область Української Народної Республіки”»[546].
30—31 серпня Київ було одночасно зайнято денікінськими (командувач — генерал Микола Бредов та петлюрівськими (генерал Антін Краус (Кравс)) частинами. Між ними негайно розпочалися збройні дії.
Дієва армія УНР була змушена залишити місто. Вересень час безупинних її поразок. Ці та інші катастрофічні для УНР події хоч і покликали до життя ефектну, але абсолютно неефективну спільну заяву урядів ЗУНР та УНР про необхідність боротьби проти Денікіна, проте на практиці призвели до перемир’я між Дієвою армією та поляками, з одного боку, та до капітуляції Української Галицької армії перед російською армією, з другого.
Петлюра, опинившись перед загрозою окупації тогочасного осідку УНР — Кам’янця-Подільського російськими військами, запросив до міста польські загони. Залишки державного апарату та армії (близько 2 тис. вояків) було евакуйовано до Любара.
Через багато років після цих вікопомних подій лише один їхній учасник зробив чесну спробу проаналізувати та систематизувати чинники, що призвели до ганебної поразки. Тут були і «невідповідна політична підготовка нашого політичного проводу до здійснення самостійницького ідеалу», і політична неадекватність проводу «панівної тоді» галицької націонал-демократичної партії, і «величезний брак урядовців у спеціальних ділянках адміністрації, як залізничні шляхи, фінанси і т. п.», і «цілковитий брак» професійних офіцерів, дефіцит зброї, військової амуніції, придатних для військової служби чоловіків, і відсутність зовнішніх союзників, і такі відомі й досі «чесноти», як хабарництво та корупція, особливо в сфері нафтової промисловості, і багато чого іншого[547].