Острови шторму та смутку. Гадюка

— А тепер не смій пручатися! — піднявши вгору лезо, наказує Бородань. — Не хочу понівечити таке миле личко!

Я накидаю на нерви вуздечку, чекаю, поки він наблизиться, і нарешті атакую. Використавши двох чоловіків як опору, я відштовхуюся ногами від землі і чимдуж копаю Бороданя трохи нижче щелепи. Він заточується назад, зронивши ножа.

Ті двоє від подиву послабляють хватку, тож я легко вивільнююся. Моя ліва рука впивається Одноокому в горлянку, а права хапає Беззубого за зап’ясток. Одним рухом завертаю руку йому за спину — і тріск, а згодом вереск говорять про те, що її зламано. Беззубий валиться на палубу. Різкий удар коліном у пах змушує Одноокого скласти своєму друзяці компанію, після чого я вихоплюю свої ножі, впевнено крокую до Бороданя і одним ударом ноги вибиваю з рук його кинджал.

— Гадаю, вам усім не завадило б повчитися гарних манер! — промовляю я, а вони витріщаються на мене так, ніби дістали обухом по голові, і приймаються зализувати свої рани. — А тепер піднялися і сіли он туди!

Ці негідники настільки ошелешені тим, що їх відгамселила дівчина, що й не думають опиратися, натомість сідають собі вкупці на кормі. Я обкрутила навколо них мотузку, а коли зав’язувала потрійний вузол, якого винайшов Бронн, серце защеміло. Колись він розповів мені, якщо раптом мені знадобиться щось дійсно надійне, то найкраще скористатися саме цим вузлом. Цікаво, що б сказав той колишній Бронн — мій найближчий друг, якби побачив мене цієї миті?

Беззубий реве щоразу гучніше, ймовірно, через мотузку, що немилосердно стискає його перелом. Я змушена обдарувати його кулаком у мордяку, відправивши у нокаут. З Одноокого здираю сорочку, і для них усіх рву з неї кляпи та пов’язки на очі. Запевнившись, що тепер вони мені не стануть на заваді, я не гаю ані хвилини і кидаюся спустошувати їхні ящики, які аж тріщать від манґвіфрутів; їхня товстезна шкірка надовго зберігає соковитість м’якоті, тому вони вважаються ідеальним харчем для моряків. Я наїдаюся ними від пуза і тішуся з усього, що мені вдалося пережити. Збудження від колотнечі подарувало не гіршу причину для посмішки, ніж лагідний вітерець, який несе мене назустріч моєму місцю призначення.

Подарунок Ґрейс прийшовся якраз вчасно, а довгі години над морськими мапами дали свої плоди. Тому я точно визначила, яку відстань у південно-східному напрямку потрібно здолати, щоб доплисти до Четвертого Острова. З попутним вітром я можу дістатися туди за два дні — це за умови, якщо на моєму шляху не стрінуться недруги. Може виявитися, що батько також туди прямує, однак щось мені підказує, що він націлився на Другий Острів, який знаходиться ближче до Третього. Батько невисокої думки про мене, тому певна: він гадає, що я пустилася легшим маршрутом.

Чуття мене не обманює, тому шлях до Четвертого Острова долаю без пригод. Я встигла повністю спустошити продовольчі запаси цих торговців ще до того, як досягаю мілководдя, тож з голоду поки що не помираю. З міркувань безпеки я практично не зімкнула повік, та все ж трішки відпочила і готова покинути судно. Моїх полонених я так і не розв’язала, але, принаймні, змочила водою, хоч вони на те і не заслуговують. Але недавно я втекла з «Діви», аби лише не стати вбивцею, і не маю наміру вбивати зараз. Нам не стрічаються інші кораблі, а це досить дивно. Якщо не помиляюся, я саме пливу по так званих активних торговельних каналах, і хоч я вдячна долі за те, що пересуваюся непоміченою, все ж мене турбує пустка на цих широковідомих шляхах.