Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Я аж заливаюся сміхом, отак втішив мене малий.
Коли хлопчик пішов, Йорен відкидається у кріслі, щоб як слід мене роздивитися, а дружина ставить перед ним кухоль елю.
— Що ж, Мерріан, ми вже з’ясували, що ти не з цього Острова, тож звідки?
Клара вдає, що не помічає нас, пораючись собі біля раковини, хоч насправді ловить кожне слово.
Перед тим, як відповісти, я відточую кожне слово, намагаючись нікого не образити і не підставити під удар — ні себе, ні їх.
— Ви безмежно добрі до мене, тому не хочу вас дурити. Я не можу сказати, звідки прийшла. Повірте, краще вам цього не знати.
Йорен хмуриться, тож я продовжую:
— Однак, запевняю вас, що в мене немає жодних поганих намірів. Просто мені потрібно почати все спочатку; я хочу спокійного життя.
— В такому разі тобі не варто було сюди йти! — відрубує Клара перед тим, як згадати, що вона не мала втручатися.
— Приєднаєшся до нас? — Йорен звертається до дружини, усміхаючись. Вона кидає посуд і сідає навпроти мене.
— Чому не варто? — я прагну зрозуміти, чому вона не хоче, щоб я тут жила. — Я завжди гадала, що цей Острів тихий та мирний.
— Тепер уже ні! — кидає Клара.
Дивлюся на Йорена, сподіваючись почути більше. Він робить великий ковток елю.
— Раніше ти жила на кораблі, правильно кажу? Морячка? Можливо, з торгового судна?
Я киваю йому. Це справді звучить правдоподібно.
Він не зводить з мене погляду:
— У морі добрий улов на зайців?
Моя щелепа ледь не відпадає від того, що мене спіймали на отій першій брехні. Тут до мене доходить, що Йорен просто сміється, і полегшено видихаю. Він не сердиться, але дає зрозуміти, що мені не вдалося його надурити. Я винувато хитаю головою, і він це приймає, тож продовжуємо розмову.
— В цьому є сенс, — продовжує він, — ймовірно, ти й гадки не мала, що тут насправді коїться. Бідність та голод насуваються, мов чорні хмари, і це не тільки тут, а й на всіх шести Островах. Усі нещасні випадки на Діамантовому Острові лише засвідчують, що видобуток зійшов нанівець. Без коштовного каміння Острови не можуть вести торгівлю один з одним. Лихварі запанікували і закрили сховища на Першому, від чого економіка всіх Островів посипалася, як доміно. Розбійники ніби з ланцюга зірвалися і чинили повне свавілля, тож люди втекли від них углиб материка, де ще зосталися лічені родовища. А Король, наче нічого того не знає, навіть пальцем не поворухнув.
Я думаю про смачну вечерю. Питаю:
— А вам тут безпечно?
Йорен зітхає.
— Ми краще, ніж будь-хто, забезпечені харчами. Все тому, що вирощуємо продукти власноруч і подалі від людського ока. Однак з часом нас теж знайдуть і відберуть усе до крихти. Навіть якщо нам вдасться усе це пережити, я — квітковий фермер. Якщо торговці більше не куплятимуть букети для Першого Острова, кому я тоді потрібен?
— А Король хіба не прислав сюди Флотилію? — в свідомості зринає непроханий образ мертвої людини на борту «Діви».
— Нікого він не прислав. — Кларин погляд встелила пелена смутку. — Я вже втратила одного сина через цих розбійників, але з другим цього не дозволю! — І вона встає, відвернувшись від мене.
— Я дуже співчуваю! — промовляю. — Я ні сном, ні духом не знала, що справи настільки кепські.
— Ти ж була в морі! — каже Йорен, простягнувши руку, щоби втішити свою дружину. — Може, тобі щось відомо? Королівська Флотилія допомагає іншим Островам?
Мені не варто й запинатися про це, адже нічого доброго від мене він не почує.
— Цілком імовірно, що він відкликав їх до Першого, — з гіркотою мовить Клара, — щоб захистити власну шкуру.
Йорен киває головою:
— До мене долітали чутки про те, що всі, хто мають змогу, збігаються на Перший задля власної безпеки.
Я замовкаю, поринувши в роздуми про Торіна. Цікаво, він знав, що Острови зазнали стільки страждань? Певна річ, батько тримав мене в безтурботному невіданні щодо ситуації на Островах. Тільки різанина на Шостому Острові відкрила мені очі на жорстоку реальність. О, яка ж мене бере злість — я так занурилась у власні проблеми, що не чула і не бачила нічого навколо.
— Чи в моїх силах хоч якось зарадити? — пусті, безпомічні слова, але вони — єдине, що в мене є.
— А ти б допомогла мені зорати поле? — коли Йорен це запитує, Клара дивиться на свого чоловіка переляканими очима. — Ще одна пара рук дуже навіть знадобиться для засадження врожаю на наступний рік!
Інтуїція наказує мені негайно підвестися, покинути це місце і більше ні ногою сюди.
— Я так бачу, тобі нікуди податися, а повсюди чигає небезпека. А ми за твою працю даємо ліжко та їжу! — На дружині Йорена вже лиця немає, але він наполягає, щоб я пристала на цю пропозицію. — Хоча б доти, поки ти не вирішиш, що робити далі.